Маргарет Штоль - Чарівні створіння

— Що саме?

— З Гарлоном Джеймсом біда, я й не знаю, чи він це переживе, — вона промовила останнє слово так, ніби у цю хвилину її слухав сам Бог, і вона боялася підказати Йому інший варіант розвитку подій. Гарлон Джеймс був йоркширським тер’єром тітки Пруденс, якого вона назвала на честь свого останнього чоловіка.

— Що сталося?

— От послухай, — відповіла тітка Пруденс, з’явившись нізвідки з аптечкою в руках. — Грейс хотіла прибити бідолашного Гарлона Джеймса, тож він ледь-ледь дибає.

— Нікого я не хотіла прибити! — заверещала з кухні тітка Грейс. — То був нещасний випадок! Не розповідай казок, Пруденс Джейн.

— Ітане, викликай Діна Вілкса і скажи йому, що у нас надзвичайна ситуація, — розпорядилася тітка Пруденс, дістаючи з аптечки нашатир і два великі пластирі.

— Він помирає!

Гарлон Джеймс лежав на підлозі з доволі нещасним, але зовсім не приреченим виглядом. Він підігнув одну чорну лапку і волочив її за собою, коли намагався підвестися.

— Грейс, Бог мені свідок, якщо Гарлон Джеймс помре…

— Та не помре він, тітко Пруденс. Думаю, він зламав лапу. А що сталося?

— Грейс хотіла його до смерті забити мітлою!

— Неправда. Я казала тобі, що була без окулярів і вирішила, що у нас на кухні гасає великий корабельний щур.

— А ти знаєш, які ті щури? Ти ж і на кораблі не була ніколи!

Тож несамовиті Сестри разом із Гарлоном Джеймсом, який, можливо, був уже й не проти піти на той світ, сіли у «кадилак» 1964 року, і я повіз їх до Діна Вілкса. Взагалі Вілкс завідував гастрономом, але з усіх мешканців Гатліна був ще й найкращим ветеринаром. На щастя, Гарлон Джеймс просто зламав лапу, тож Дін Вілкс узявся до роботи.

Коли ми повернулись, я вже не був такий упевнений у тому, що Сестри зможуть мені щось розповісти. На в’їзді я побачив авто Тельми — доглядачки Сестер, яку тато найняв після того, як тітка Грейс мало не спалила будинок, пішовши до церкви і забувши у духовці пиріг з лимонним безе.

— Де були, дівчата? — гукнула з кухні Тельма.

Бабусі бігли одна поперед одної, аби якнайшвидше розповісти Тельмі про їхні притичини. Я плюхнувся на один з різношерстих кухонних стільців біля тітки Грейс, принишклої через те, що з неї знов зробили винуватицю. Потім дістав з кишені медальйон і, тримаючи ланцюжок у хустинці, кілька разів прокрутив його на пальці.

— Красунчику, що це в тебе там? — запитала Тельма, закладаючи за нижню губу тютюн із бляшанки на вікні. Так, дивна звичка і ще дивніше видовище, особливо зважаючи на те, якою вишуканою білявкою була Тельма. Зовні вона була дуже схожа на Доллі Партон. [7] Доллі Партон — знаменита американська виконавиця кантрі 80-х рр. XX ст.

— Медальйон з плантації Рейвенвуд.

— Рейвенвуд? Чого тебе там носило?

— Там живе моя подруга.

— Ліна Дюкейн? — запитала тітка Мерсі. Звісно, вона знала. Все місто знало — це ж Гатлін.

— Так, мем. Ми в одному класі навчаємося, — ці слова привернули їхню увагу. — Ми знайшли цей медальйон у саду за їхнім великим будинком. Не знаємо, чий він, але на вигляд йому чимало років.

— Це не рейвенвудівське. Це з Ґрінбраєру, — впевнено заявила тітка Мерсі.

Не знімаючи хустинки, я показав їй знахідку.

— Тут напис.

— Я такого не бачу; Грейс, може, ти? — запитала вона, передаючи медальйон сестрі.

— Нічого не видно, — відповіла тітка Грейс, щосили мружачи очі.

— Тут ініціали двох людей, — сказав я, показуючи різьблення на металі. — ІКВ і ЖКД. А як перевернеш — там дата, 11 лютого 1865 року.

— Знайома дата, — зауважила тітка Пруденс. — Мерсі, що тоді сталося?

— Грейс, а чи не тоді ти вийшла заміж?

— 1865 рік, а не 1965, — поправила її тітка Грейс. Зі слухом у них були ті ж проблеми, що і з зором. 11 лютого 1865 року…

— Того року федерати вщерть спалили Гатлін, — сказала тітка Грейс. — Наш прадідусь усе втратив у тому вогні. Дівчата, ви що, не пам’ятаєте? Армія генерала Шермана знищила тоді весь Південь, і Гатлін у тому числі. Це назвали Великим вогнем. Пожежа зачепила усіх, окрім Рейвенвуда. Мій дідусь казав, що Авраам Рейвенвуд, певно, підписав у ту ніч угоду з нечистим.

— Ти про що?

— Ну, а як би ще вціліло його майно? Федерати спалили усі плантації вздовж річки, а повз Рейвенвуд пройшли так, ніби його не існувало.

— Дідусь казав, тієї ночі ще ось таке трапилося, — провадила тітка Пруденс, підгодовуючи Гарлона Джеймса шматочком бекону. — У Авраама був брат, жив з ним разом у будинку. То він тієї ночі зник — і всьо. Ніхто його більше не бачив.