Маргарет Штоль - Чарівні створіння

«Цього не може бути».

Дощ посилився і забив у дах потоками води. Вітер завив, бахкаючи дверима спортзалу.

— Якщо по правді, чотирнадцять років тому її мати вбила її батька.

Весь зал зойкнув.

На старт. Увага. В сітці.

Спортзалом понісся шум.

— Леді та джентльмени, будь ласка, тиша! — директор Гарпер намагався усіх заспокоїти, але це було все одно, що піднести сірника до пожухлого листя. Коли воно зайнялося, пожежу було не спинити.

Хвилі обурення не вщухали у залі добрі десять хвилин, а от у Ліниному серці не могли вщухнути взагалі. Воно вискакувало з грудей, я відчував його як власне. В її горлі стояв клубок, і вона от-от могла не втримати сліз — судячи зі зливи за вікном, їй це давалося непросто. Я дивувався, як вона досі не вибігла зі спортзалу. Певно, їй або не бракувало сміливості, або бракувало сил.

Я знав, що місіс Лінкольн бреше. Я вірив у захворювання Ліни так само, як і в те, що «Янголи-охоронці» збиралися боронити школу. Єдине, чого я не знав напевне, то це чи була такою ж брехнею розповідь про Ліниних батьків.

Однак це не зменшувало мого бажання вбити місіс Лінкольн. Я знав Лінкову матір усе життя, але останнім часом думав про неї інакше. Вона вже не асоціювалася в мене з жіночкою, що спересердя могла видерти електрощиток чи полоскала нам мізки лекціями про користь абстиненції. Тепер її вчинки не просто дратували — вона мстилася, вона шукала, як завдати болю. Я тільки не міг збагнути, чому Ліна стала для неї жертвою номер один.

Містер Голлінзворт спробував утихомирити залу:

— Гаразд! Заспокойтеся, будь ласка! Місіс Лінкольн, дякую вам за те, що знайшли час на свідчення. Якщо ви не проти, я б хотів ознайомитися з документами.

Я знову підвівся:

— Це все маячня! Може, просто підпалимо її і подивимося, чи вона горить?

Містер Голлінзворт досі заспокоював присутніх, а засідання перетворювалось на невгамовне ток-шоу.

— Містере Вейт, я попрошу вас сісти або залишити залу. Більше ніхто не перериватиме засідання. Я переглянув письмові свідчення інших свідків і знайшов достатньо чіткий і раціональний спосіб вирішення цієї справи.

Раптом пролунав гучний гуркіт — у кінці зали розчахнулися металеві двері. З вулиці повіяло вітром і потоками дощу.

А крім того…

До зали в товаристві Маріан Ашкрофт розміреною ходою увійшов Мейкон Рейвенвуд. На ньому було чорне кашемірове пальто і строгий сірий костюм у тонку смужку. Маріан несла невелику картату парасольку, яка ледь-ледь могла сховати її від зливи. Мейкон ішов без парасолі, але на ньому не було й краплі води. Слідом за ними чалапав Мовчун — його мокра чорна шерсть стирчала в усі боки і робила його ще більше схожим на вовка.

Ліна обернулася, не встаючи з оранжевого пластикового стільця, і на мить видалася такою вразливою, якою була насправді. Їй стало легше, я бачив, що вона ледь стримується, щоб не розридатись і не кинутись у дядькові обійми.

Мейкон перевів на неї виразний погляд, і вона приборкала своє раптове бажання, а потім він пройшов уздовж ряду до членів шкільної ради.

— Перепрошую за запізнення. Погода сьогодні жахливо нельотна. Жодним чином не хочу вас перебивати; якщо не помиляюся, ви щойно планували сказати щось чітке і раціональне?

Містер Голлінзворт не розумів, що відбувається. В принципі, як і більшість людей у залі. Ніхто з них раніше не бачив Мейкона Рейвенвуда вживу.

— Перепрошую, сер. І не знаю, ким ви себе вважаєте, але ви перериваєте процес слухання. І з собаками сюди… не можна. На території школи вхід дозволено тільки для службових тварин.

— Цілком вас розумію. Так уже трапилося, що Мовчун Редлі — мій собака-поводир.

Я не міг стримати усміх. По суті, це була правда. Мовчун струсив краплі зі свого масивного тіла, умивши ними усіх неподалік проходу.

— Що ж, містере?..

— Рейвенвуд. Мейкон Рейвенвуд.

Лавки знову охнули і почали пошепки передавати одна від одної своє здивування. Всі чекали на цю подію від початку часів; можна було відчути, як у залі розпалюється атмосфера і спектакль набуває ще цікавіших поворотів сюжету. А у Гатліні ніщо не любили більше за спектакль.

— Шановні леді та джентльмени нашого міста, як нарешті приємно з вами всіма зустрітися! Ввіряю вашій увазі мою дорогу подругу і просто гарну жінку доктора Ашкрофт. Вона люб’язно зголосилася скласти мені сьогодні компанію, адже я це місто знаю недосконало.

Маріан помахала рукою.

— Ще раз перепрошую за запізнення і прошу вас продовжувати. Певен, що ви саме збиралися спростувати всі звинувачення щодо моєї племінниці й відпустити цих дітей добре виспатися перед завтрашнім навчальним днем.