Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

— Відверто кажучи — так, — підтвердила Пейдж кивком голови. — Але це — окрема довга історія, на яку, боюся, ми вже не маємо часу.

— Зрозумі-і-іло, — відповів детектив, розтягуючи слово. — Будемо вважати, що я вірю вам на слово. — І, несподівано посміхнувшись, додав: — Правда, подібну версію мені вже доводилося від декого чути.

— Ми познайомилися з Люсіль завдяки моїй роботі у газеті, — пояснила Фібі, підсовуючи стілець для Люсіль і жестом запрошуючи її сісти. — Вона знає, що ми займаємося розслідуванням цієї ситуації, але про самі методи розслідування ще нічого не розповідали. Але ми впевнені, що вона має до цієї історії безпосередній стосунок, тож визнали за краще запросити її до себе.

— Зрозуміло, — знову сказав Дарріл, але цього разу швидко і чітко. — Усе зрозуміло.

Фібі з полегшенням зітхнула. Відповідь Дарріла показала, що він відразу зрозумів те, чого вона не сказала, але мала на увазі. Люсіль була в курсі, що сестри цікавилися надприродними явищами, але не знала, що вони були відьмами і мали магічні здібності. Тому Дарріл, виклавши свою інформацію, мав проявляти обережність, щоб необережними словом їх не видати.

Фібі була впевнена, що з часом Люсіль цілком нормально сприйме таку новину, але наразі чим менше людей знали правду про Фібі та сестер, тим краще. І це було правилом, якого чаклунки дотримувалися завжди і беззаперечно. Тим більше, що цим ранком Люсіль і без того мала почути аж надто багато приголомшливих новин.

— Ми завжди готові прийти вам на допомогу, детективе, — сказала вона. І, наче на знак солідарності, підійшла до Люсіль і поклала руку на спинку її стільця. Пайпер і собі підсунулася до Пейдж так, щоб сидіти якраз напроти Дарріла. І тепер на детектива дивилися чотири пари стурбованих, але рішучих очей.

— Мабуть, мені не треба довго пояснювати причину свого візиту, — почав він просто. — Сталося ще одне вбивство. Тіло знайшли сьогодні вранці. Ми вважаємо, що це трапилося між другою та четвертою ранку.

— Тож ти спромігся прибути на місце злочину майже відразу, бо пробок на дорогах в цей час немає, — озвалася Пейдж.

Дарріл кивнув.

— Саме так воно й було. Хоча не завжди так буває. Мені нелегко про це казати, але була ще одна причина, через яку ми дізналися про вбивство так швидко. — На мить Дарріл замовк. Швидко поглянувши на Фібі, він наче спитав у неї, чи зможе Люсіль спокійно сприйняти те, про що він збирався розповісти. Фібі ледь помітно кивнула.

— Нам повідомив про вбивство сусід жертви, — продовжив Дарріл. — Він провів ніч у місті і саме повертався додому. Зараз багато хто намагається вибратися на ніч до клубу чи ресторану, ви ж знаєте, — додав він, промовисто поглянувши на Пайпер.

— Так, я добре це знаю, — кивнула вона.

— Тож виходить цей сусід із ліфта і йде по коридору до своєї квартири, — вів далі детектив. — Це — пристойний будинок, не фешенебельний, але й не халупа. Освітлення в коридорі слабке, але достатнє, аби побачити, що у коридорі щось не так.

— Що саме було не так? — поцікавилася Фібі.

— Велика калюжа на коридорному килимі, що витікала з-під дверей його сусідки.

При цих словах Фібі відчула, як у неї по спині побігли мурашки, а руки взялися «гусячою шкірою». Але першою заговорила Пайпер.

— То була кров, — сказала вона.

— Багато крові, — відразу ж підтвердив Дарріл. — Більше, ніж будь-хто міг втратити і лишитися при цьому живим — що і підтвердилося, коли ми увійшли до квартири. Але це…

— …було ще далеко не все.

Цього разу розповідь детектива перервала Фібі. Вона про все здогадалася, як тільки Дарріл згадав про калюжу.

— Я припускаю, що ваші експерти вже встигли повідомити, що кількість витекло!’ крові є явно меншою, аніж міститься у тілі людини, так?

— Саме так, — підтвердив Дарріл.

З вуст Люсіль злетів тихий зойк обурення і жаху. Фібі заспокійливо стиснула її плече.

— Від чого померла жертва? — спиталася Пейдж. — Окрім втрати крові, звичайно ж.

Цього разу Дарріл поглянув прямо на Люсіль.

— Може, вам за краще піти, пані? — спитав він.

— Дякую, що спитали, детективе, — тихо, але твердо відповіла Люсіль. — Але я волію залишитися, хоча розумію і ціную вашу турботу. Ви такий чуйний! А тепер розкажіть нам, будь ласка, від чого загинула бідолашна жертва.

— Їй перерізали горло, — відповів Дарріл твердим і суворим голосом. — Буквально від вуха до вуха.

— Яка жахлива смерть! — мовила Люсіль. — Спаси, Господи, її душу!