Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

Поки що їм добре вдавалося придивлятися за Люсіль і уникати пояснень про те, як саме вони збираються захищати її, коли в цьому виникне потреба. А в тому, що така потреба виникне, вони були переконані. Питання полягало тільки в тому, скільки магічного впливу доведеться застосувати, а скільки — чисто фізичного.

— Хоча той, хто робить це до восьмої ранку, явно перегинає палицю і ризикує бути нав’язливим у своєму бажанні догодити клієнту, — додала Фібі, відчиняючи кухонні двері.

Через одвірок сестри виразно почули, як розчинилися вхідні двері й хтось заговорив. За хвилину в кухні з’явилася здивована, але неспантеличена Люсіль. Незважаючи на ранню годину, вона була вже вдягнена — з притаманною їй охайністю — у брюки й блузку.

— Вибачте, що турбую, — сказала вона, поглянувши на сестер, — але там прийшов якийсь молодик. Наполегливо хоче негайно з вами переговорити. Каже що він — з поліції, і що ви його знаєте. Але я все одно попросила його показати жетон, що він і зробив. Його звуть детектив Дарріл Морріс. Але навіть попри це мені не хотілося пускати у будинок незнайому людину, тому я попросила його почекати на ґанку. При цьому я не забула знову замкнути двері. Гадаю, що вчинила правильно і нікого не образила.

Фібі підскочила до Люсіль та імпульсивно обняла її.

— Ви вчинили правильно, — сказала вона. — Між іншим, він вас не обманув. Піду відчиню двері. — І, виходячи в коридор, гукнула через плече: — Мою каву не чіпайте, а Даррілу і Люсіль теж налийте по чашці. Внутрішній голос підказує мені, що вона зараз всім знадобиться.

— Трапилося щось погане, так? — спитала Фібі, розчиняючи двері.

Поки вона впускала Дарріла, Люсіль вибачилася і пішла приглянути за Ваятом. Тож у кухні лишилися тільки детектив та сестри.

— Боюсь, що так, — відповів Дарріл, кивнувши головою. — Не хочеться бути вісником поганих новин, особливо в таку ранню годину. Але я не хотів гаяти час, бо думаю, вам обов’язково слід знати про останні події.

— Розповідай, Дарріле, — сказала Пайпер, ставлячи перед ним каву і підігріту булочку. Як тільки детектив увійшов, вона поступилася йому своїм місцем за столом. Несподівано Фібі усвідомила, що замилувалася тим, як її старша сестра вправно господарює на кухні.

Старанність Пайпер була не просто звичайним проявом гостинності, хоча її завжди вважали гостинною і привітною хазяйкою. Коли наставали важкі часи, Пайпер завжди знаходила якісь прості й ефективні засоби, щоб зберегти і підтримати позитив. І це була риса, яку Фібі найбільше любила в своїй сестрі.

Не встиг Даррілл щось розповісти, як на порозі кухні знову з’явилася Люсіль.

— З малим усе гаразд, — відповіла вона на запитальний вираз в очах Пайпер. — Коли я пішла, він залюбки слухав «Моцарта для малюків». І навіть щось там собі мугикав. Не здивуюся, коли наприкінці цього тижня він напише власну симфонію.

— Ваят до несподіванок ласий, — сказала з посмішкою Пайпер.

У кухні запала непевна тиша. Дарріл відсьорбнув ковточок кави. Люсіль, вагаючись, стояла в одвірку. Вираз її обличчя був рішучий і навіть дещо войовничий, наче вона приготувалася до сутички.

— Вас що, не познайомили? — раптом спитала Фібі. — Люсіль, знайомтеся, це — детектив Дарріл Морріс. Він давній приятель нашої родини і до того ж один з найкращих детективів у Сан-Франциско.

— Не такий я вже й давній, — заперечив з посмішкою Дарріл.

— Дарріле, знайомся, це — Люсіль Маршалл.

— Приємно познайомитися з вами, пані, — увічливо сказав Дарріл.

— А мені — з вами, — відповіла Люсіль.

Знову в кухні запала тиша.

— Ви прийшли з приводу отих жахливих убивств, еге ж? — поцікавилася Люсіль.

— Так, саме з цього приводу, — відповів, не криючись, Дарріл. — І тому, при всій повазі до вас, я вважаю за потрібне… — почав було він.

— Та все нормально, Дарріле, не переймайся. Можеш говорити вільно у присутності Люсіль, — раптом перервала його Фібі.

Дарріл від несподіванки аж відсунув чашку на стіл, і на його обличчі з’явилося неприховане здивування.

— Ми гадаємо, що Люсіль, завдяки своїй матері, Ізабеллі Маршалл, має безпосередній стосунок до того, що відбувається, і якимось чином може опинитися в зоні уваги вбивці, — спокійно пояснила Пайпер. Вона поглянула у вічі Фібі й затримала свій погляд. У ньому Фібі прочитала і схвалення, і попередження не говорити зайвого. Вона злегка кивнула, даючи сестрі зрозуміти, що все збагнула.

— Так ви гадаєте, що ці вбивства якось пов’язані з Будинком із фресками? — спитав Дарріл здивовано.