Що у Пейдж виходило добре, так це імпровізація.
— Готова? — спитала Фібі.
— Завжди готова! — зіронізувала Пейдж, пригадавши скаутський девіз.
Вибираючи закляття, Пейдж зупинила свій вибір на найпростішому, побудованому на фундаментальних засадах буття. Основою цього закляття — які багатьох інших — були земля, повітря, вогонь і вода. Ці поняття мали особливо важливе значення для заклинань, що стосувалися матеріальних об’єктів і визначення їхнього місцезнаходження за допомогою магічного кристала.
Але Пейдж вирішила на цьому не зупинятися. Ворожіння з використанням магічного кристала давало чітку відповідь саме тоді, коли була якась річ особи, яку шукали. Але то була розкіш для Пейдж. Усе, що вона мала — це копії портрета Вільяма Ланкастера. Цей недолік вона збиралася компенсувати за рахунок звертання до сторін світу і до чотирьох стихій.
Умостившись на ліжку обличчям до мапи і підібгавши ноги так, наче вона сиділа в таборі перед вогнищем, Пейдж прихилилася головою до спинки. Вони з Фібі принесли з кухні велику дошку для нарізання хліба і підклали її під мапу. Невеличкий розгорнутий аркуш надійно розмістився на великій дошці, навіть не вкриваючи всю її поверхню.
Пейдж по порядку розклала предмети, необхідні для першого заклинання: чотири білі свічки, щільно вправлені у масивні скляні держаки. Вони позначали чотири сторони світу, вказані на мапі: північ, південь, схід і захід.
На нічному столику біля ліжка Пейдж стояли напоготові миска чистої води, фотокопії Вільямового портрета, тоненький золотий ланцюжок, грудочка землі з парку біля Будинку з фресками, а також коробочка сірників. Вона зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися і сконцентруватися, а Фібі тим часом вимкнула верхнє світло, і кімнату поглинула темрява нічного міста, розбавлена слабким мерехтінням вуличних ліхтарів.
— Що ж, — мовила Пейдж. — Давай шукати цього невдаху-зловмисника.
Вона рішуче взяла коробку з сірниками, витягла один і запалила. Вогонь сірника у темній кімнаті здавався неймовірно яскравим. У ніздрі Пейдж вдарив гострий запах сірки. Коли полум’я почало горіти рівно, вона піднесла сірник до гнотика першої свічки і пробурмотіла слова обраного заклинання.
— Північ.
Гнотик загорівся рівним полум’ям.
— Південь.
Пейдж торкнулася сірником найближчої до себе свічки.
— Схід. Захід.
Обережними і вивіреними рухами Пейдж одну за одною запалила свічки. У замкненому просторі їхні вогники горіли рівно, не коливаючись, заливаючи мапу м’яким золотавим світлом. Помахом руки Пейдж загасила сірник, а потім, продовжуючи чаклувати, повторила заклинання про чотири сторони світу:
Північ, південь, захід, схід.
Вас благаю — поможіть!
Що шукаю — покажіть!
Де шукати — розкажіть!
Ледь встигла вона промовити ці слова, як нерухоме полум’я свічок спалахнуло сильніше.
— Поки що все йде добре, — промимрила Фібі, ставши біля нічного столика.
«А тепер — частина друга», — подумала Пейдж.
Не зводячи очей з мапи, вона простягла руку до столика і намацала грудочку землі, яку Фібі принесла з клумб у парку біля Будинку з фресками. Узявши пучку цієї землі, вона кинула її на поверхню мапи.
— Земля, — сказала Пейдж.
Нахилившись, вона легенько дунула — і земля розпорошилася по всій мапі аж до куточків.
— Повітря.
Не зводячи очей з мапи, Пейдж знову простягла руку, і Фібі поставила їй на долоню миску з водою.
— Вода, — мовила Пейдж.
Вільною рукою вона взяла фотографію Вільямового портрета, яку їй теж подала Фібі. Міцно і непорушно тримаючи миску, Пейдж поклала фотографію у воду. Та легенько погойдувалась на поверхні води. Пейдж затамувала подих. Фотографія при цьому лишалася на поверхні саме там, де було потрібно. Повільно й обережно, обома руками Пейдж поставила миску на найближчу до себе, непокриту мапою частину хліборізної дошки.
«Поки що все гаразд, — подумала вона. — А тепер — те, що приведе в дію всю цю конструкцію».
— Вогонь.
Знову простягла вона руку. І Фібі поклала в неї другу фотографію Вільямового портрета. Тепер рухи Пейдж стали швидкими і вправними. Тримаючи фотографію посередині, вона по черзі підпалила кожен її кінчик від чотирьох свічок, що символізували сторони світу. При цьому вона дотримувалася тієї самої послідовності, у якій ці свічки запалювала: північ, південь, схід, захід.
Фотопапір зайнявся швидко, краї фотографії почорніли й почали скручуватися. Коли полум’я торкнулося пальців Пейдж, вона кинула рештки фото в самісінький центр мапи. Він догорів на льоту і упав на мапу дощиком дрібного чорного попелу. Задоволена своєю вправною роботою, Пейдж завершила заклинання:
Читать дальше