Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

— У принципі я з тобою повністю згоден, — відповів Джил. Раптом Пайпер відчула на собі його вивчально-допитливий погляд, яким він хвилину тому прискіпливо оцінював ситуацію в клубі. — А я й не думав, що ти боєць, Пайпер.

— Зовнішність часто буває оманливою, — невимушено відповіла Пайпер, відчувши, як їхня розмова поступово починає торкатися небажаних тем. Хоч як би він їй не подобався і хоч як би високо вона не цінувала його роботу в клубі, їй зовсім не хотілося розмірковувати вголос — бозна з ким (можливо, із ним) їй випасть воювати.

— Тут я теж з тобою згоден, — зазначив Джил.

— Давай перевіримо, чи погодишся ти зі мною втретє, — запропонувала Пайпер. — Тобі, часом, не видно, що відбувається за столиком номер дванадцять?

Джил миттєво поринув у роботу і став придивлятися до двох груп відвідувачів, котрі явно не могли поділити вільний столик, розбираючись, хто з них підійшов до нього першим.

— Здається, перемога буде за хлопцем, що стоїть ліворуч, — зробила припущення Пайпер. — Хоча особисто я оштрафувала б його на кілька очок за те, що він начепив на себе оту жахливу краватку — вона йому зовсім не пасує.

Джил простогнав з удаваною огидою, зображаючи з себе обуреного естета.

— Що ж, мені тільки й залишається, що втішити переможеного, який, здається, на цілих п’ятдесят чи шістдесят фунтів важчий за мене. І чому це вайлуваті велетні так полюбляють заходити в наш клуб? Вимагаю додаткову надбавку за небезпечну роботу до тієї надбавки, яку ти так хотіла мені запропонувати.

— Уважай, що ти її вже маєш, — відповіла Пайпер. — Піду подивлюся, чи не можна десь організувати трохи вільного місця для ще одного столика. А тим часом ти пригости містера Велетня і його даму коштом клубу — для підсолодження гіркоти поразки — і дай особисту гарантію, що наступний вільний столик буде їхнім.

— Гаразд, але тільки якщо ти не вчитимеш, як мені слід виконувати свою роботу.

Пайпер не втрималася і розсміялась. Їй відверто подобався стиль поведінки Джила.

— І не думай, — заперечила вона. — Начальник тут я. І наказую тобі, як начальник, швидко піти до столика номер дванадцять, поки ті вояки не розпиляли його навпіл.

— І як я про це раніше не здогадався? — скрушно спитав Джил.

Весело посміхнувшись, Пайпер стала пробиратися до бару.

— Ти гадаєш, це спрацює? — поцікавилася Пейдж.

— Неодмінно, — запевнила Фібі.

Стоячи по різні боки ліжка Пейдж, сестри похмуро дивилися одна на одну. Першою озвалася Фібі:

— Немає причин, чому б це не спрацювало, — сказала вона з ваганням у голосі.

— Ага, тільки чомусь досі мало що спрацьовувало взагалі, — похмуро заперечила Пейдж.

— Припини. Нам слід думати позитивно. Тим більше, що певного прогресу ми все ж таки досягли. Окрім того, вже мільйон разів перевірили обрані варіанти. Що ж ми — даремно старалися? Мені набридло сидіти і чекати з моря погоди, Пейдж. Я хочу діяти.

— Та хіба ж я проти? Останнім часом я вивчала купу новітніх прийомів. Чому б і цей не опанувати?

— От бачиш? — мовила Фібі. — Я ж казала тобі, що спрацює!

— Та невже! — іронічно пирхнула Пейдж.

Доброю новиною було те, що за останні кілька днів нових убивств не скоєно. Погана ж новина полягала в тому, що у всіх трьох сестер виникло таке відчуття, наче їх приєднали до живої ходячої бомби. Те, що ця бомба колись вибухне, під сумнів навіть не ставилося. Питання, скоріше, стояло у такій площині: коли вона вибухне, де і якою буде зона ураження. Оскільки з їхнім дослідженнями щодо відновлювальних заклинань виникли тимчасові проблеми, а Пайпер наразі була зайнята у клубі, Фібі з Пейдж виробили свій власний план дій.

— Люсіль і досі зайнята? — змінила тему Пейдж. Фібі кивнула.

— Вони внизу з Ваятом слухають «Моцарта для малюків».

— А у нас є «Моцарт для малюків»?

— Тепер є, — з посмішкою відповіла Фібі. — Люсіль його замовила, і його привезли сьогодні вдень. А разом із Моцартом — двомісячні запаси провізії та букети свіжих квітів майже для кожної кімнати в будинку. Не знаю, що думаєте ви з Пайпер, але особисто я збираюся благати Люсіль, щоб вона залишилася у нас назавжди.

Той скоріше гіпотетичний, аніж реальний дискомфорт, що міг виникнути з приїздом Люсіль до Холівелл Менор, повністю щез під кінець першого ж дня її перебування. Наступного ранку в сестер було таке відчуття, що Люсіль жила з ними завжди. Вона не тільки не заважала, а навпаки — усіляко намагалася допомогти. Інтуїтивно визначивши найуразливіший об’єкт у домі, який потребував постійної турботи, вона відразу заходилася піклуватися про Ваята, зосередивши на ньому майже всю свою увагу. Малий та бабця порозумілися так добре, що Пайпер дала Менді, няньці Ваята, кілька днів відгулів. Може, Люсіль і не палала бажанням прогулюватися з малим у парку, але це зовсім не означало, що вона збиралася з ним нудитися. Ще у перший день у Холівелл Менор вона встигла зробити декілька телефонних замовлень — і згодом полинув потік всіляких доставок, призначених здебільшого для Ваята. Тепер малюк був власником повної колекції DVD з творчістю австралійської групи «Вігглз», що спеціалізується на розважальних програмах для дітей, а також мультиків про паровозика Томаса. Після засвоєння Ваятом «Моцарта для малюків» Люсіль збиралася придбати для нього «Ейнштейна для малюків».