— Це — цілком природно, — запевнила її Фібі.
— Було б також цілком природно, якби з часом мені вдалося цей страх подолати, — відверто зізналася Люсіль. — Але я так і не спромоглася цього зробити. Щоразу, коли у мене з’являлося бажання вийти, так би мовити, у світ, робити все те, що роблять інші люди: кохати, ростити дітей — мені завжди пригадувалося обличчя моєї мами, коли вона, нарешті, збагнула, чим обернулася її кохання до Вільяма.
Знаю: важко судити усіх за однією людиною, — вела Люсіль, не давши Фібі вставити свій коментар. — Особливо за такою схибленою людиною, як Вільям Ланкастер. Але від цієї думки мені не ставало легше, і страх мій не минав. Чесно кажучи, Фібі, усі ці роки я поводилася як боягуз. І от настав час припинити поводитися так ганебно. І саме тому сьогодні я їду з вами. Якщо мені судилося померти, то я принаймні помру вільною людиною.
— До цього не дійде, Люсіль, — заспокоїла її Фібі. — Про це ми з сестрами подбаємо, повірте.
«І тепер я мушу будь-що дотриматися даної обіцянки», — подумала Фібі, спостерігаючи, як Пайпер та Люсіль вітаються на порозі особняка Холівелл Менор.
— Ми дуже раді, що ви до нас приїхали, міс Маршалл, — сказала Пайпер.
— Люсіль, — відразу виправила її бабця. — Фібі слід було вам про це сказати.
— Так, Люсіль, — з посмішкою повторила Пайпер. Ваят писнув, простягнув рученята — і Люсіль не встигла й оком змигнути, як він опинився у неї на руках. — Здається, у вас тут вже з’явилися шанувальники, — зазначила Пайпер.
— О Господи, — ошелешено зойкнула Люсіль, в обіймах якої так несподівано опинився вертлявий та писклявий малюк. — Такий крихітний, еге ж? — Тут Ваят обійняв бабцю за шию, увіткнувся в неї носиком і щось заворкотів. — І такий красунчик!
— У цьому він увесь пішов у тата з мамою, — зауважила Фібі.
Цієї миті малий висунув язичка і почав тпрукати.
— Вибачте, наразі не можу познайомити вас із своїм чоловіком Лео, — сказала Пайпер. — Він поїхав у справах за місто.
— Мені б дуже хотілося з ним познайомитися, — ввічливо, але з ледь помітною осторогою сказала Люсіль.
Запала трохи ніякова тиша.
— Ми так і не вирішили, яка кімната буде вам до вподоби, — швидко знайшлася Пейдж. — І тому залишили вибір за вами. Одна кімната виходить вікнами на вулицю, а друга — у внутрішній двір, у наш сад — якщо його можна так назвати.
— Та, мабуть, мені більше до вподоби та, що виходить у сад, — відразу ж зробила свій вибір Люсіль. — Завжди приємно дивитися на квіти та дерева.
— Чудово. Тоді я віднесу туди вашу валізку, — сказала Пейдж. Взявши валізку, вона рушила сходами вгору. — А тим часом Фібі й Пайпер покажуть вам решту будинку.
— Якщо ви ставитиметеся до мого приїзду як до офіційного візиту, то нічого путнього з нього не вийде, — раптом зауважила Люсіль, коли Пейдж пішла на горішній поверх. — Якщо ми увесь час тільки те й робитимемо, що змагатимемося у ввічливості, то у вирішальний момент у нас не буде повного взаєморозуміння.
Почувши відверте зауваження Люсіль, Пайпер іронічно посміхнулася.
— Навіть якщо ми запросили вас до себе, маючи на думці власні приховані мотиви, ви все одно наша гостя, Люсіль, — сказала вона. — І нам дійсно дуже приємно приймати вас у своєму домі.
— Відпочивайте, поки є вільний час, — багатозначно мовила Фібі, забираючи Ваята у Люсіль і передаючи його Пайпер. — Бо мені здається, що невдовзі нам стане не до відпочинку.
— Може, комусь чаю? — спиталася Пайпер.
— З великим задоволенням, моя люба, — сказала Люсіль і засіяла від радості. Кинувши пустотливий погляд на Фібі, вона знову забрала до себе Ваята і, узявши під руку Пайпер, повела її в кухню з таким виглядом, наче краще за неї знала, куди треба йти.
— Сюди, будь ласка.
— Пайпер, з тобою все гаразд? — Голос Джила пролунав біля самісінького вуха, і Пайпер аж підскочила від несподіванки.
«А він і не міг по-іншому привернути мою увагу — тільки ставши поруч і гаркнувши у вухо», — подумала вона. Коли у клубі «РЗ» збиралося забагато відвідувачів, там ніколи не бувало тихо, але сьогодні галас просто-таки зашкалював. — Намагання знайти у житті попри погані новини і щось гарне останнім часом стало постійним заняттям не тільки для неї, але й для відвідувачів її клубу.
Новини про недавнє вбивство і подробиці попередніх вбивств були основною темою усіх випусків новин. Тож не дивно, що звістка про те, що останні години свого життя Норман Джонс провів саме в «РЗ», приваблювала до її закладу рекордну кількість відвідувачів. І доброю новиною було те, що це було на користь її бізнесу. Цей факт, хоча й суперечливий, ігнорувати було неможливо.
Читать дальше