Погана ж новина полягала в тому, що через небезпеку, що нависла над мешканцями міста, персонал її клубу постійно знаходився на межі нервового зриву. Працівники, котрі за нормальних обставин досить легко знаходили спільну мову, тепер просто кидалися одне на одного. Здавалося, сама атмосфера клубу містила в собі якусь химерно-зловісну енергію, була наелектризованою до краю. Інколи Пайпер здавалося, що ось-ось між відвідувачами почнуть проскакувати іскри.
Але найгіршим було те, що після відчутних успіхів, досягнутих відразу ж по смерті Нормана Джонса, їхнє розслідування затупцювало на місці. Вони вже зверталися до «Книги таїнств», але там не було посилань стосовно Вільяма Ланкастера чи відновлювального заклинання, яким він, вочевидь, скористався. Деякі подібні заклинання, написані їхніми предками, сестрам таки вдалося розшукати, але достеменно дівчата не знали, як їх слід застосовувати, бо для протидії планам Вільяма Ланкастера треба знати напевне, що саме він замислив.
«Хто б міг подумати, що мені колись доведеться дізнатися про такі численні способи відновлення живої тканини!» — подумала Пайпер.
— Пайпер! — знову загуло у неї у вусі.
— Вибач, Джиле, — відповіла Пайпер, повертаючись до нового директора і перекрикуючи гамір у залі. — Я не навмисне. Просто трохи відволіклася — тільки й того.
— Ну і людей у нас сьогодні! — вигукнув Джил і демонстративно закотив очі, компенсуючи в такий спосіб брак можливості нормально спілкуватися через неймовірний шум.
Пайпер мимоволі посміхнулася. Хоч як би не докоряли їй сестри за начебто поспіх у прийнятті рішення, але правда полягала в тому, що вона ще жодного разу не мала підстав засумніватися в його правильності. І навіть якби ті з’явилися, вона швидко відкинула б їх через вправність, з якою Джил владнував усі труднощі у роботі.
Загибель Нормана Джонса, неминучий приїзд поліції з подальшими розпитуваннями, неймовірна кількість відвідувачів — ніщо не могло вплинути на доброзичливу вдачу Джила. Він з такою невимушеністю спілкувався з репортерами, що Пайпер не довелося самій давати інтерв’ю — і ця обставина справила на неї найприємніше враження.
Пайпер не любила затертих шаблонних фраз, але одна з них ніяк не йшла у неї з голови: «непохитний як скеля». Як тільки нагромаджена негативна енергія загрожувала вивести ситуацію з-під контролю, Джил швидко все «розрулював».
— Я не просила нагадати мені, щоб я надбавила тобі платню? — спитала Пайпер, відвівши погляд від Джила й оглядаючи зал, де людей набилося під зав’язку.
— Дуже рідко — кожні п’ятнадцять хвилин за останні два дні, — відповів Джил. — Не турбуйся. Я веду облік.
— Ні фіґа собі! — вирвалося у Пайпер. — Вибач, я хотіла сказати: «Оті добре!» Ситуація така химерна і напружена, що нічого не тримається в голові.
— Я тебе добре розумію, — сказав Джил і теж окинув поглядом клуб, щоби пересвідчитися, чи все гаразд. І поки що все було гаразд. — Але справи йдуть добре. А це вже не абищо, еге ж?
— Авжеж, — відповіла Пайпер. — Але біда в тому, що у мене на душі неспокійно, я відчуваю небезпеку.
— Я прекрасно розумію про що ти, — відразу погодився з нею Джил. — Наразі ми маємо справу з чимось типу веселощів засуджених до страти з бенкетом під час чуми. Але що поробиш! Така вже є людська натура! Її не змінити. Тому слід якомога вправніше ухилятися від ударів долі та намагатися дістати хоч якийсь зиск з ситуації.
— Цікава філософія, — зазначила Пайпер.
— Але бачу, що тобі вона не до вподоби, — відповів Джил.
— Я цього не сказала, — заперечила Пайпер. — Просто сама не знаю, як далеко може зайти нинішня ситуація. Чесно кажучи, філософія ухиляння від ударів долі ніколи мені не подобалася, хоча дійсно бувають часи, коли вона є доречною.
— Наприклад, зараз, — сказав Джил. Пайпер здалося, що навіть крізь галас, що панував у залі, вона почула спокійну й іронічну рішучість у його голосі.
— Наприклад, зараз, — погодилася вона. — Поки що. А взагалі-то… — вона замовкла і похитала головою, — узагалі-то такий підхід є для мене надто пасивним.
— Чи не хочеш ти, часом, сказати, що я розніжений невдаха? — іронічно поцікавився Джил.
Пайпер відчула, як у грудях швидко утворився клубочок сміху, готовий ось-ось вибухнути.
— Зовсім ні, — відповіла вона з приязною посмішкою. — Просто я гадаю, що коли плисти за течією, то можна дістатися тільки туди, куди вона тебе винесе. Іноді треба зробити вибір, чітко взяти якусь сторону, а потім твердо відстоювати свою позицію.
Читать дальше