Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

— Неначе на горищі стало спекотніше, чи мені тільки здається? — тихо спитала вона.

— Та ні, мені теж так здається, — відповіла Пейдж. А тим часом вітер здійнявся такий сильний, що розпатлав волосся і їй, і Фібі. — А може, це просто раптовий приплив крові до голови.

Рух сторінок припинився так само несподівано, як і почався. Повітря знову стало нерухомим і прохолодним. Пейдж зробила крок і стала поруч із Фібі. Сестри мовчки дивилися на «Книгу таїнств». А два аркуші так і завмерли догори. Поки Фібі та Пейдж приходили до тями, ці сторінки, видавши майже чутне зітхання, розділилися і поволі опустилися. Фібі й Пейдж схилилися над книгою.

— Як на мене, це дуже по-єгипетськи, — зазначила Пейдж.

— Маєш рацію, — погодилася Фібі. — А тепер давай подивимося, що ми маємо.

— Хоч я і не люблю математику, але, боюся, невідомих стає дедалі більше, — сказала Пайпер, коли три сестри зібралися вдома пізно увечері.

— Я згодна з тобою, — підтримала її Пейдж.

Фібі кивнула на знак згоди.

— Маєте рацію.

— Один — нуль на твою користь, Фібі, — продовжила Пайпер. — Наступного разу, коли у тебе по спині побіжать мурашки, ми поставимося до цього більш серйозно, присягаюся.

Не в змозі втриматися, Фібі вдоволено вишкірилася:

— Я ж тобі казала.

— Добра новина полягає в тому, що те, про що ми з Фібі сьогодні дізналися, збігається з інформацією з «Книги таїнств», — почала Пейдж. — Ці вбивства — справа рук не біса, хоча певний зв’язок із надприродним існує…

— …Тому що і Донован Хоуторн, і Міранда Ненс вдавалися до магії, — закінчила думку Фібі.

— Згодна, ви маєте рацію, — погодилась Пайпер. — Але у мене від надміру інформації голова і досі обертом іде.

— З’їж булочку, — запропонувала Пейдж. — Мені це завжди допомагає. — І простягнула таріль Пайпер. — Хоча ці булочки не такі добрі, як ті, що печеш ти.

— Улесливістю ти багато чого доможешся в житті, — з посмішкою зауважила Пайпер.

Дотримуючись обіцянки, Пейдж потурбувалася про наїдки для їхньої наради. Вдягнені у зручну спортивну одіж, сестри знову зібралися, щоб обмінятися новою інформацією. Вони сиділи, зручно вмостившись з чашками гарячого какао, а на тарілочках перед ними лежали маленькі білі шматочки зефіру. Неподалік стояла таріль з булочками, які Пейдж придбала в їхній улюбленій хлібній крамниці. А Фібі взагалі запропонувала відзначити їхні успіхи у розслідуванні походом у ресторан.

— Отже, — Пайпер взяла булочку з тареля. — Давайте швиденько підсумуємо — так ми матимемо загальну картину, а також складемо уявлення про те зло, з яким нам довелося зіштовхнутися.

— І зможемо виробити ефективний спосіб це зло зупинити, — додала Пейдж.

— Гаразд, розкажіть мені, що ви дізналися про заклинання, — почала Пайпер. Поки Фібі збиралася з думками, Пайпер відкусила шматочок булочки і з виглядом абсолютного блаженства замурчала. — М-м-м-м! Смакота! З білим шоколадом і австралійськими горішками!

— Безумовно, Міранда Ненс нічим не ризикувала, коли взялася ув’язнити Вільяма Ланкастера в отому портреті, — почала Фібі, поки Пайпер прикінчувала свою булочку. — З її досвідом ув’язнити одну людину, навіть довічно, не така вже й важка справа.

Пейдж кивнула і теж взяла булочку.

— Але Ізабелла Маршалл своєю нерішучістю їй все зіпсувала.

— Може, Люсіль і дійсно не змогла пригадати деталі самого заклинання, — додала Фібі, — але вона не могла забути, чим це заклинання мало скінчитися. Щоб ув’язнити Вільяма довічно, Ізабелла Маршалл мала зробити так, щоб йому нікуди було подітися. Попросту кажучи, знищити його тіло, щоб він не зміг до нього повернутися, якби йому якимось неймовірним чином вдалося зламати чи подолати закляття Міранди.

— Між іншим, — задумливо мовила Пейдж, — не будучи відьмою, Міранда добре знала свою справу. Закляття, обране нею для знешкодження Вільяма, є дуже давнім. Його витоки ще в єгипетському міфі про Ісіду та Осіріса.

— Ого! — вигукнула Пайпер. — Куди там нашим закляттям!

— Це дійсно так, — сказала Фібі й почала рахувати, загинаючи пальці: — По-перше, маємо смерть Осіріса. Ревнивий суперник убив його, а потім порізав на маленькі шматочки.

— Котрі, — утрутилася у розповідь Пейдж, — він порозкидав по всіх усюдах. Я навіть здогадуюся, як це звучало у заклятті Міранди: «На всі чотири сторони». Але повернімося до самого міфу. По смерті Осіріса його дружина Ісіда присвячує все своє життя пошукам Осіріса, тобто… його шматочків.