Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

«Пейдж має рацію, — подумала Фібі. — Наявність інформації про Міранду Ненс у „Книзі таїнств“ — це добра новина. Бо саме Міранда запропонувала Ізабеллі вихід із її жахливого становища. Більше того, вона винайшла і використала закляття. Навряд чи її біографія містила цей факт, але там могла бути якась підказка щодо подальшого пошуку».

Якийсь неназваний предок вніс у книгу біографію Міранди з таким пояснювальним додатком: якась невідома другорядна відьма зустріла Міранду на відкритті галереї, потоваришувала з нею і дізналася про її стосунки з Ізабеллою та про зникнення Вільяма Ланкастера.

— Ця Міранда дуже на тебе схожа, тобі не здається? — запитала Пейдж, коли Фібі почала ретельно вивчати відомості про Міранду Ненс.

— Не сміши мене, — відповіла Фібі, не відводячи очей од книги. — Просто Люсіль сказала, що я нагадую їй Міранду. Мабуть, саме тому вона і вирішила розповісти мені цю історію.

— Ну, що там у нас? — поцікавилася Пейдж.

— «Книга таїнств» підтверджує, що сама Міранда не була відьмою, хоча значну частину свого життя подорожувала світом і вивчала магію. У певному сенсі вона була, так би мовити, обдарованою аматоркою. Особливо її цікавили заклинання, що стосувалися людського тіла.

— Звучить переконливо, зважаючи на те, що другою її пристрастю було образотворче мистецтво, — озвалася Пейдж.

— І це дало їй змогу цілком професійно оволодіти заклинаннями, а саме тими, які призначалися, щоб спіймати когось чи щось у пастку або позбавити можливості рухатися, — додала Фібі.

— Наприклад, намалювати чийсь портрет, а потім ув’язнити його у тому портреті, — закінчила Пейдж. — Цікаво, нічого не скажеш, але не більше, бо ми про це вже знали.

— Ми знали, що вона скористалася закляттям для захоплення у пастку та ув’язнення, але не знали, що вона була фахівцем у цій справі. Ця інформація може виявитися важливою.

Пейдж скорчила саркастичну гримасу.

— Я так не вважаю. Яким чином?

— Ну, по-перше, це може означати, що Міранда знала багато заклинань, з яких вибрала потрібне, — задумливо відповіла Фібі. — Без цього неможливо бути фахівцем, правда ж? Фахівець завжди має у своєму розпорядженні не один інструмент, а декілька. Іще одне: Ізабелла Маршалл і Міранда Ненс були подругами. Вони потоваришували відразу ж, як тільки зустрілися. І без Ізабелли Міранда не змогла б стати членом спільноти у Будинку з фресками. Тож коли їй довелося захищати свою подругу, Міранда, вочевидь, вибрала найсильніше закляття.

— Так, мабуть, найсильніше, — погодилася Пейдж. — Здатне, на її думку, ув’язнити Вільяма Ланкастера назавжди.

— Саме так, — кивнула Фібі.

— Отже, нам потрібно знайти найголовніше з усіх ув’язнювальних заклять, — продовжила Пейдж. — Бажано, щоб воно мало здатність створювати повнорозмірне зображення… е-е-е… як би це краще сказати… потенційного в’язня.

— Зачекай, — перервала її Фібі, ще раз поглянувши на ту сторінку, де було зображення Міранди Ненс. — Давай перевіримо! У «Книзі таїнств» йдеться, що Міранда Ненс виїхала з Сан-Франциско на початку тридцятих років двадцятого століття, тобто — відразу ж після того, що трапилося в Будинку з фресками. Кілька років про неї нічого не було чути, але зрештою вона з’явилася в Каїрі.

— Отже, використане нею закляття може мати єгипетське походження, — припустила Пейдж. — Що ж, це має сенс. З давніх-давен Єгипет мав чаклунські традиції.

Фібі кивнула на знак згоди.

— Не кажучи вже про вражаючі мистецькі витвори. Міранда могла перебратися до будь-якого куточку світу. Гадаю, що Єгипет вона обрала саме тому, що він мав для неї якесь особливе значення.

— І як же ми знайдемо те її закляття? — спиталася Пейдж.

— А ми ввічливо попросимо, — відповіла Фібі. Глибоко вдихнувши, вона виставила руки долонями вниз над «Книгою таїнств». Пейдж відступила, щоб дати сестрі більше місця і, ставши навшпиньки, зазирнула їй через плече. — Ми попросимо ввічливо, але наполегливо, — повторила Фібі. А потім заплющила очі й зосередилась:

— Будь ласка, — пошепки додала Пейдж, і собі звертаючись до «Книги таїнств». — Твоя допомога стане нам у великій пригоді.

Не встигла вона вимовити ці слова, як сторінки книги, наче за подувом вітру, стали шалено гортатися. Фібі розплющила очі.