— Та мені й одного вистачить, — сказала Пайпер. — Донован Хоуторн.
— Мушу, однак, віддати належне Ізабеллі за її мужній вчинок, за її спробу побороти зло, — мовила Пейдж. — Навіть якщо вона потрапила в класичну пастку «хороших хлопців»: острах того, що, чинячи як погані хлопці, станеш таким самим, як і вони. Але відмовившись довести ритуал до логічного завершення…
— …вона не довела свою місію до кінця, — закінчила фразу Фібі. — А це означає — принаймні теоретично, — що поки тіло Вільяма живе, його дух може повернутися в нього, звісно, за умови, якщо йому вдасться вивільнитися з портрета. Люсіль боїться, що саме це і сталося: реставратори портрета Вільяма випустили на свободу його злий дух.
— «Зло випустили на свободу», — стиха пробурмотіла Пейдж, повторивши слова Люсіль. — Тож не-дивно, що вона так перелякалася.
— Але тут щось із математикою не клеїться, — раптом озвалася Пайпер. — Люсіль вже за вісімдесят. Звідси випливає, що Вільямові понад сто років. Навіть якщо припустити, що Донован Хоуторн дійсно вкрав його тіло багато років тому, наскільки можливим є те, що Вільям і досі живий?
— Якщо по-нормальному, то майже неможливим, — відповіла Фібі. — Але пам’ятайте, що, за словами Люсіль, Донован звернувся за допомогою до темних сил. Існують певні ритуали подовження життя. Можливо, ним і скористався Донован. А може, усе набагато простіше. Може, заклинання Міранди, потужне саме по собі, мало якусь ваду. Можна навіть припустити, що раз Вільям і досі живий, то тіло його — безсмертне.
— Хоча розмова Фібі з Люсіль дещо і прояснила, однаково без відповіді лишається багато запитань, і тому, гадаю, нам слід скласти щось на кшталт списку завдань.
— Здається, у мене у гаманці лежить список покупок бакалійних товарів, — сказала Пайпер. — Можна додати наші записи до нього.
Пейдж підкотила очі.
— Ага. Яйця, молоко, хліб, ритуали для подовження життя — тощо.
— Ти забула про морозиво, — сказала Фібі.
— Не морозиво, а знежирений заморожений йогурт, — виправила її Пайпер.
— Стоп! — вигукнула Пейдж, піднісши руку вгору, як футбольний суддя. — Час вийшов. Якщо ми дійсно збираємося з усім цим розібратися, то давайте зосередимося.
— Отже, морозива не буде? — спитала Фібі.
— Нехай Пайпер залишається у клубі, бо це її робота, а тим часом ми з Фібі зганяємо додому і попорпаємося у «Книзі таїнств», — сказала Пейдж, подумки складаючи план дій. Потім вона обернулася до Пайпер: — Якщо знайдемо щось цікаве, то подзвонимо. Якщо ні, то обговоримо все вдома за гарячим шоколадом з пастилками.
— Еге ж, тільки не забудьте додати їх до списку покупок, — відказала Пайпер.
— Ага, після засобів для контролю думок, але перед ритуалами для подовження життя, — докинула Фібі, указуючи на гаманець. — Дорогою додому ми також заберемо з парку Ваята та Менді, — додала вона, перш ніж Пайпер встигла відповісти. — А тим часом ти…
Не встигла вона закінчити фразу, як двері клубу «РЗ» з грюкотом розчахнулися, і хтось прожогом вскочив у приміщення.
— Пайпер, слава Богу, що ти не… — гукнув хтось від дверей.
Не встигла Пайпер підвести очі й оцінити ситуацію, як Фібі різко обернулася, кинувшись через залу, підстрибнула і хвацьким ударом збила незнайомця з ніг. Не даючи йому оговтатися, вона поставила ногу йому на груди і притиснула до підлоги.
— Пайпер, — сказала вона нарочито солодкавим тоном, злобно витріщившись на незнайомця. — Скажи цьому типові, якого я не знаю, але який звідкілясь знає твоє ім’я, щоб він сказав, як його звуть. Інакше, боюся, мені доведеться проламати йому груди.
— Ні! Стривай! Зупинися! — скрикнула Пайпер і швидко рушила до сестри, а за нею слідком — Пейдж. На подив Фібі, Пайпер схилилася над незнайомцем і запитала: — 3 тобою все гаразд?
— Здається, що так, — відповів той, не зводячи очей з Фібі. — Ти що — найняла нового викидайла?
— Це — мої сестри, — пояснила Пайпер. — Ту, що притисла тебе ногою, звуть Фібі. А та, що більш витримана і не кидається на незнайомців — то Пейдж. Дівчата, це — мій новий директор, Джил Таунсенд. Принаймні я так сподіваюся, якщо він зараз не передумає.
— Дуже радий познайомитися, — сказав Джил. — А тепер, якщо можна, дозвольте мені трохи подихати, добре?
— Отакої! — ніяково мовила Фібі, прибираючи ногу з грудей Джила Таунсенда. Потім подала йому руку, і коли він підводився, вона кинула на нього швидкий погляд. Тепер їй стало зрозуміло, чому Джил Таунсенд справив добре враження на Пайпер, яка не вирізнялася надмірною емоційністю. Попри той факт, що Фібі вдалося збити його з ніг, Джил виглядав як мужчина, здатний за себе постояти — і розумом, і м’язами.
Читать дальше