Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

— Тож, у двох словах, сталося так, що Ізабелла та Міранда обернули чаклунство Вільяма Ланкастера проти нього самого. Зіграли, так би мовити, на випередження.

— Як саме? — поцікавилася Пайпер.

— Удавши, що припинили боротьбу, — пояснила Фібі. — Щиро кажучи, це був дуже вдалий план. Переконавшись, що Міранда каже їй правду про використання Вільямом магії для досягнення своєї мети, Ізабелла сама придумала, як дати йому відсіч. Щоразу, коли вони були разом, вона була такою, як хотілося Вільяму: покірливою і відданою дружиною. Вона навіть погодилася вийти за нього заміж і полишити студію, але, звичайно ж, тільки після шлюбу.

А вночі вона потайки працювала, намагаючись якомога швидше закінчити отой портрет Вільяма Ланкастера, котрий ми з Пейдж бачили на стіні у студії під час святкового відкриття. Як тільки Ізабелла припинила сперечатися з Вільямом і вдала, що скорилася його волі, він послабив свій вплив на неї. І це дало їй та Міранді час для пошуку власного засобу протидії його планам.

— У чому конкретно цей засіб полягав? — спиталася Пейдж.

— Самого ритуалу я достеменно не знаю, — пояснила Фібі. — Гадаю, треба буде пізніше пошукати у «Книзі таїнств». Але сенс полягав ось у чому: як тільки Ізабелла закінчила портрет, Міранда Ненс наслала закляття, яке прив’язало до нього єство Вільяма — спіймало його у пастку. А потім вони з Ізабеллою взяли і замалювали портрет, немов запечатавши у ньому Вільяма.

— Отже, Міранда була відьмою? — спитала Пайпер.

— Люсіль ухилялася від прямих тверджень, — відповіла Фібі. — 3 причини, про яку, гадаю, вам не треба довго розказувати, я не стала наполягати, щоб Люсіль детальніше роз’яснила мені це. Гадаю, про Міранду ми також зможемо дізнатися більше з «Книги таїнств».

— Може, слід почати з неї, а не з ритуалу? — припустила Пайпер. — Так якийсь факт з її минулого підкаже нам, яке саме заклинання вона використала.

— Слушне зауваження, — кивнула Фібі.

— Ось що я вам скажу, — утрутилася Пейдж. — Невже у Вільяма Ланкастера не виникло жодної підозри, що відбувається щось не те? Тобто, сьогодні Ізабелла щосили опирається його спробам панувати над нею і заявляє, що хоче жити власним життям, а завтра ні з того ні з сього повністю з ним погоджується. Чи не здалося це йому трохи дивним?

— Гадаю, ні. Як людина з дуже сильним его він міг цього і не помітити, — відповіла Фібі. — Наскільки я розумію, він цілком і повністю довіряв Доновану Хоуторну. Нам не слід забувати, що панування над Ізабеллою та примушування підкорятися його волі було саме тією метою, до якої прагнув Вільям. Вочевидь, йому здалося, що його план нарешті спрацював.

Пайпер несподівано пройняв дрож.

— Уявляю, як він почувався і що думав, коли дізнався, що його план провалився!

— Мабуть, нам ніколи цього не взнати, — зітхнула Фібі. — А ще Люсіль сказала, що, попри заподіяне ним зло, вона не вважає Вільяма схибленим збоченцем. Просто його… — Тут її голос затремтів, і вона замовкла, наче боялася вимовити те, що збиралася.

— …просто його спокусив темний бік магічної сили? — завершила фразу Пейдж.

— І цим спокусником була особа, яку він вважав своїм найкращим другом, — підтвердила, кивнувши головою, Фібі. — Донован Хоуторн.

— Який насправді зовсім не був його другом, — упевнено сказала Пайпер.

— Авжеж, — додала Пейдж. — Хіба ж друзі допомагають займатися лихим чаклунством?

— А що з ним сталося? — спитала Пайпер.

— Гарне запитання, — завважила Фібі. — І ще одна, третя, кандидатура на перевірку в «Книзі таїнств». Як розповіла мені Люсіль, Донован Хоуторн зник тієї ночі, коли зник і Вільям, тобто — його тіло.

Пейдж і Пайпер обмінялися поглядами.

— Ти думаєш те саме, що і я? — спитала у них Пейдж.

— Не знаю, але стривожена не менше за тебе, — відповіла їй Пайпер.

— Закляття мало закінчитися завершальним ритуалом, — продовжила Фібі. — Закляття Міранди заточило у пастку волю Вільяма, але ж залишилося його тіло — бездушна оболонка. Але для того, щоб по-справжньому і назавжди нейтралізувати Вільяма, треба було, так би мовити, нейтралізувати і тіло. Але Ізабелла не змогла зробити цього. Їй просто забракло духу знищити людину, яку колись вона кохала.

— Люсіль розповіла, що Ізабелла та Міранда навіть посварилися через це. І поки вони виробляли єдиний, так би мовити, підхід та шукали спосіб вирішення, у схованку, де лежало тіло Вільяма, хтось проник, а саме тіло — поцупив. Здогадайтеся з трьох разів, хто був крадій.