Валерій Поляков - Щоденники дракона

— Здрастуй, Джирком! Ті, про кого йшла мова, вже у мене.

Одразу надійшла така сама безмовна відповідь:

— Якщо твої здогади підтвердились, розкажи їм дорогу. Хай менше кружляють. Ми всі будемо раді чимшвидше побачити їх у нас, у Школі.

Ревліс опустив руку і стіна знову перетворилася на звичайнісіньку стіну звичайнісінького дому.

Наступного дня, добре відпочивши, друзі весело гомоніли зі старим гномом. Хоча, насправді, говорив лише він сам, а наші мандрівники слухали його нескінченні історії. Вже під кінець дня хазяїн пригадав, що колись замолоду був рибалкою та побував на Асарху. Друзі, що вже починали нудитися, одразу пожвавились. Посипалися питання і старий охоче розповів їм історію, яка сталася з ним понад триста років тому.

— Я тоді плавав на судні, що базувалося у порту Граамель. Це в гирлі ріки Фіслор, що тече неподалік звідси. Потрапили ми якось до берегів Асарху. На той час наші трюми майже повністю були забиті рибою, і ми знали, що скоро візьмемо курс на рідний порт. Але тут був сенс затриматися. Дно у тих місцях наче спеціально облаштоване для риболовецьких тралів — гладке-гладісіньке, і риби повно. Отже, тягнемо ми трал на відстані з десяток кілометрів від берега, коли це вахтовий зі щогли гукає: «Бачу дим на узбережжі!» Капітан глянув у зорову трубу — справді дим. Одразу дав команду: як піднімемо трал, відправити на берег шлюпку. Воно, всяк буває — може, хто в біду попав.

Витягли ми трал, вибрали рибу, і нас, шестеро, шлюпкою пішли до берега. А береги у цьому місці паскудні — скелі одні. Тільки, як стали до берега доходити, бачимо між двома рифами прохід, а за ним затока. Як дзеркало, така спокійна. А біля входу до затоки багаття горить і хтось біля нього вовтузиться. Увійшли ми до затоки — справжній порт. Хіба тільки причали не облаштовані. Підхід для кораблів безпечний, глибокий.

Вийшли ми на берег, підбігає до нас гном, віком трохи старший, ніж ви зараз. Радий! Я, каже, тут рік пробув. Кораблі до цього узбережжя рідко наближаються. Ну, забрали ми його із собою, привезли на корабель. Там він і оповів нам свою історію.

З дитинства йому кортіло побувати на Асарху. Просто тягло його туди і все. А далі просто — пішов рибалити, рейс відпрацював та й зійшов на берег. Молодь так часто робить. Зійдуть, помандрують берегом, та й назад, з будь-яким випадковим кораблем. Правда, його попереджали, що до цього берега кораблі рідко підходять, все одно зійшов, не злякався. Кілька місяців шукав дорогу у глиб материка, поки таки знайшов. Піднявся на перевал. Тільки дорога страшна була. Ледь не посивів, поки дійшов. Вже зовсім готовий був у долину спуститись, але на той час так остогидло самому ходити, що повернувся він до берега, в надії знайти якусь компанію. Так і потрапив до нас на борт.

— А що з ним далі було? — запитав Лам.

— Ну, як що? Прийшли ми до порту, він і пішов на берег. Далі не знаю. Не бачив я його більше. Тільки на пам’ять про цю зустріч мапу у нього перемалював, з помітками, як до того перевалу вийти.

— Покажеш?! — мало не задихнувся від радості Лам.

— А чого ж? Зараз таки її й знайду. Як хочете, то й перемалюйте! У мене на такий випадок і туш, і папір хороший знайдеться!

Старий зайшов до будинку і виніс креслярське приладдя та доволі стару, мальовану від руки, мапу. Друзі, схиливши голови, довго не могли відірватися від неї Тоді Рав, що був добрим художником, охайно переніс на чистого листа маршрут з усіма прикметами й позначками.

Дякуючи без кінця старому, друзі навперейми розповідали про свої мрії та плани. Втім гном віднісся до цього прохолодно.

— Я своє вже давно відходив. Тепер тут і мій дім, і все, чим я живу. А вам, молодим, чому ж не пройтися? Бажаю вам і доброї путі, і цікавих зустрічей. А тим часом поживіть у мене кілька днів. Буде бажання, то й зимуйте! Місця та харчів на всіх вистачить.

Тільки тепер уже нашим «пройдисвітам» не вистачило б терпцю сидіти на місці. Вже видимі обриси незнаного материка кликали їх уперед.

Наступного ранку, як тільки зійшло сонце, вони вирушили в дорогу, як порадив старий, за течією річки просто на південь, до берегів Фіслору, що понесе їх до Граамеля і, як вони сподівалися — до нових радощів та успіхів.

Коли друзі зникли з очей за закрутом ручая, старий гном ще стояв деякий час, дивлячись їм услід із прихованою у сивій бороді доброю усмішкою. Тоді, окинувши внутрішнім зором довколишні землі на відстань дводенного шляху, і не знайшовши нічого, що могло б загрожувати нашим мандрівникам, зайшов до своєї оселі та щільно причинив двері.