Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Що побачив крамар, прибувши до каплички? Двійко членів банди із символікою Печчиних Десятицентових Левів узяли в полон його сина. Утім, Матаяс не думав, що вони аж так за нього візьмуться. Можливо, хлопчикові варто було раніше вдати, що він зламався.

— Допоможіть йому! — гукнув офіцерові міської варти Радмейкер. — Хіба ви не бачите, що хлопець побитий?

Офіцер підійшов до Вілана збоку й допоміг йому докульгати до стільця, куди вже поспішав на допомогу медик.

— Вілан Ван Ек? — запитав Радмейкер. Хлопець кивнув. — Той хлопчик, у пошуках якого ми розривали місто на шматки?

— Я втік, щойно це вдалося.

— Від Бреккера?

— Від Роллінза.

— Тебе полонив Пекка Роллінз?

— Так, — погодився Вілан. — Кілька тижнів тому.

— Припини брехати, — зашипів Ван Ек. — Скажи їм те, що сказав мені. Розкажи їм про равканців.

Вілан змучено підвів голову.

— Я скажу все, що ти захочеш, батьку. Лише не завдавай мені більше болю.

Натовп вражено задихнувся. Члени Торговельної Ради дивилися на Яна Ван Ека з відвертою огидою.

Матаясові довелося придушити фиркання.

— Ніна давала йому уроки? — прошепотів він.

— Можливо, у нього природжений талант, — озвався Каз.

— Бреккер — злочинець, — не вгавав Ван Ек. — За всім цим стоїть Бреккер! Ви всі бачили його в моєму домі тієї ночі. Він удерся до мого кабінету.

— Це правда! — палко підтримав його Карл Драйден.

— Звичайно, ми там були, — погодився Каз. — Ван Ек запросив нас туди, щоб укласти угоду щодо служби Кувея Юл-Бо. Він сказав, що ми зустрінемося з Торговельною Радою, а натомість на нас улаштував засідку Пекка Роллінз.

— Ви кажете, що він зневажив добросовісну домовленість? — перепитав один із радників. — Це видається малоймовірним.

— Але ми всі також бачили там Кувея Юл-Бо, — нагадав інший, — хоча тоді ми ще не знали, хто це.

— Я бачив плакат, який пропонував винагороду за шуанського хлопчика, під чий опис підходив Кувей, — додав Каз. — Хто склав його опис?

— Ну... — Крамар завагався, і Матаяс побачив, як підозра змагається з його небажанням повірити у звинувачення. Чоловік повернувся до Ван Ека, і, коли він заговорив, у його голосі мало не лунала надія: — Ви впевнені, що не знали, що описаний вами шуанський хлопчик був Кувей Юл-Бо?

Тепер Карл Драйден захитав головою швидше недовірливо, ніж заперечливо.

— А ще саме Ван Ек підштовхнув нас до приєднання до Рітвельдового фонду.

— Ви ж самі цього прагнули, — запротестував Ван Ек.

— Я хотів дізнатися, хто цей таємничий покупець, який придбав ферми юрди в Новозем’ї. А ви сказали... — Драйден змовк на півслові, очі його вирячилися, а щелепа відвисла. — Це були ви! Це ви — той таємничий покупець!

— Нарешті, — пробурмотів Каз.

— Не може бути, щоб ви повірили, наче я намагався обдурити своїх власних друзів і сусідів, — став благати крамар. — І я теж заслав свої власні гроші в той фонд! Я втратив стільки ж, скільки ви всі.

— Ні, якщо домовилися із шуанцями, — заперечив Драйден.

Радмейкер знову гупнув своїм молотком.

— Яне Ван Еку, ви щонайменше розбазарили ресурси цього міста, висунувши безпідставні звинувачення. У найгіршому випадку ви зловживали своєю посадою радника, намагаючись ввести в оману своїх друзів, і знехтували чесністю цього аукціону. — Він похитав головою. — Аукціон було скомпрометовано. Ми не можемо провадити його далі, поки не дізнаємося, чи хтось із членів Торговельною Ради свідомо не спрямував кошти до рук одного з покупців.

Щуанський посол заверещав. Радмейкер гупнув молотком.

А потім почалося усе водночас. Три фієрданських дрюскелле кинулися до сцени, а міська варта погналася навздогін, щоб заступити їм шлях. Шуанські солдати попхалися вперед. Плинороби здійняли руки, і тоді над усім, наче скорботні голосіння плакальниці, заволала чумна сирена.

У церкві запала тиша. Люди змовкли, підвівши руки, вуха нашорошилися на звук — звук, якого вони не чули понад сім років. Навіть арештанти в Пекельних Воротах розповідали історії про Чуму королівської придворної дами — найстрашнішу хвилю епідемії, що вдарила по Кеттердаму, про карантини, лікарські човни, купи мертвих, що росли на вулицях швидше, ніж тілозбирачам удавалося згромаджувати їх і спалювати.

— Що це? — запитав Кувей.

Кутик Казового рота вигнувся.

— Це, Кувею, звук, із яким наближається смерть.

Уже за мить люди посунули до подвійних церковних дверей і сирену неможливо було розчути через лемент. Ніхто й не помітив, коли пролунав перший постріл.