Клэр Норт - Змій

— Якого штибу угоду? Я не жертвуватиму грою.

— Про це я вас не проситиму.

— Тоді кажіть. Яку роду угоду?

— Одного дня, можливо через тиждень, або через місяць, або через рік, або через десять чи навіть більше років, я потребуватиму послуги. Я буду в певному становищі, зазнаватиму труднощів, і тоді я попрошу вас збрехати декому, кого ви боїтеся. Зробіть це, і я відповім на будь-які ваші запитання, наскільки буду спроможний.

— Запропонована вами угода несиметрична. Я маю уявлення щодо того, що можу отримати від неї зараз, але жодної гадки про масштаби втрати в майбутньому.

— З усім тим, це єдині умови, на які я пристану.

Певний час ми йдемо мовчки. Місто навколо нас стискається; ми йдемо далі від Ґранд Каналу, від метушливих шляхів міста, до темних місць, до вузьких місць, до провулків і утворених навислими будинками печер, перетинаємо водяні шляхи, що завузькі для гондол і надто широкі, щоб зватися стічними канавами, йдемо повз місця вшанування плачучих святих і героїв-мучеників, до жаровень, де юрбляться жебраки та гріють побіліли пальці змерзлі «нічні пані». Ми йдемо, йдемо вулицями, що ніколи не змінюються, де кров старіша за камінь, стародавня кров стародавніх родин, чиї діди годувалися водою лагуни, водою, якою одного дня окроплять лоб новонародженого, що нестиме ім'я далі: у домі, на вулиці, у замерзлому місті Венеція. Ми йдемо, і ніхто не знає ні про нашу значущість, ні про нашу силу, ніхто крім окремих, кого ми вітаємо, як знайомих чужаків, неоспіваних друзів. Ми йдемо.

Доки зрештою:

— Добре, — каже вона, зупиняється та думає ще трохи. Потім: — Добре. Домовилися.

— Тоді питайте.

— У грі, в яку я граю, рівні шанси?

— Ні.

— Звідки ви знаєте?

— Якби це була гра рівних, гравця було би призначено Белліньо, а не Селуді. Його позиція була сильнішою, еквівалентною Тіаполо, Фальєре та Контаріні. Селуда був слабшою фігурою. А той чоловік, що грав Тіаполо, ще не був готовий до вищої ліги. Його тактика була погана, наміри нечіткі. Вибір фігур по суті надав перевагу Фальєре та Контаріні.

— Чому?

— Дім Ігор є... старим. Він не прив'язаний до жодного місця, а радше має двері по всьому світові. Ця гра у Венеції — одна з сотень, можливо тисяч, що граються в таких місцях, яких ви не бачили навіть уві сні, до того ж це гра початкового рівня, маленька сутичка на дошці. Дім грає імперіями та королями, арміями та Церквами, а його гравці — одні з найстаріших і... напевно, не мудріших, але, скажімо, найбільш цілеспрямованих людей, яких я знаю. Не важко уявити, що організація з такою цілеспрямованістю та з таким масштабом впливатиме на події. Фігурі на кшталт Тіаполо дано гравця, який не може виграти; потенційному трибуну на кшталт Белліньо гравця не дано, і цим відмовлено у можливості обійняти цю посаду. Ми кажемо собі, що Дім Ігор не має цілей окрім як грати, але я прожив достатньо довго й зіграв достатньо ігор, щоб поставити це під сумнів. Сама природа гри змінює світ, і хоч я і не можу заприсягнутися, ризикну припустити, що розподіл карт, який має бути випадковим, насправді змінено таким чином, що результат гри більше залежить від волі Дому Ігор, ніж від здібностей гравця.

— З якою метою?

— Цього я... не можу сказати. Гравці — навіть найстарші з них — не люблять ставити це запитання. Можливо, це знає лише Майстриня Ігор.

— Я отримала монету.

— Так. Я думав, що ви могли її отримати.

— Що це? Їй немає міста серед карт, це мирська річ, я не розумію цю фігуру.

— Дозволите розповісти історію?

— Це було насправді?

— Цю історію часто повторюють... Цього досить?

— Розкажіть.

Люди кажуть (почав розповідати Срібний), що за всі роки існування Дому Ігор було лише три Майстри Ігор. Про першого я нічого не знаю, але другим Майстром була жінка, вдягнута в біле, чиє обличчя було прихованим, так само, як і її мета. Майстриня Ігор є головою та джерелом усіх ігор, що граються. Її правила абсолютні; її вирок є остаточним. Сама вона не грає, а радше розробляє та контролює ігри, в які грають інші — за дуже рідкісними винятками. Кажуть, що коли Рим упав, то Майстрині Ігор було кинуто виклик зіграти в таку гру, від якої похитнулися б усі імперії. Коли Лютер прибивав свої тези до дверей церкви, кажуть, Майстриня Ігор спостерігала, і що ці речі, що нам здаються не більш, як змінами світу, для тих, хто носить біле, є ходами на шахівниці, що більша за ти, які будь-хто з нас бачить. Хоч правда це, хоч ні, але згідно загально прийнятої думки Майстрині Ігор кілька разів кидали виклик такі гравці, як ви і я. Ніхто не знає гру, в яку грають Майстер і претендент, і за всі роки, що я пам'ятаю, був лише один такий матч. У цій грі проти Майстрині Ігор грала жінка з Нормандії, і ця гра тривала майже сім років. Впродовж цього часу діяльність Дому була припинена, і всі ресурси було кинуто на цей єдиний конфлікт. Війни бушували по всій Європі та Азії. Храми падали в Африці та в Новому Світі; народи повставали проти правителів Індії; ширилася чума, а дикі вершники скакали вільно серед палаючих країн... Але чи були ці події пов'язані? Чи були то ознаки битви за трон Майстрині Ігор? Не знаю, а хотів би знати.