Клэр Норт - Змій

Яким би не був перебіг гри, через сім років претендентка зникла. Без сліду. А наступного дня після її зникнення Дім Ігор знов відчинив свої двері, ніби нічого не було. Багато людей вважали, що вона померла; інші припускали, що після програшу її забрав Дім Ігор: її тіло, її розум, її душу засмоктало в безкінечні коридори цього місця, щоб вона вічно слугувала Домові. Один або двоє — дуже мало — припустили, що ні, вона не програла, а виграла, і з перемогою сама стала Майстринею Ігор, прив'язаною до Дому так само міцно, як у разі програшу, бо Майстриня Ігор може померти лише в разі програшу, покинути посаду лише за такими правилами, яких змушує дотримуватися на дошці гравців.

Але вас цікавить, яким чином усе це стосується вашої монети, так?

Та жінка мала чоловіка. За уявленнями того часу краще було б сказати, що чоловік мав дружину, нижчу істоту, що доповнювала його велич, але по правді він був проти неї аматором у грі, напевно, як ваш чоловік проти вас. Він був одурманеним дурнем, якому ставало мудрості лише на те, щоб довіряти набагато більшій розумності своєї дружини. Упродовж семи років він дозволяв їй грати цю гру, ніколи сповна не розуміючи її масштаб і важливість, аж до того доленосного дня, коли вона зникла, чи то загинувши, чи то отримавши перемогу, чи то ставши рабинею — він не знав. Він знав лише, що її забрав Дім Ігор, і обурений раптовим відкриттям очевидного, він гупав по срібних дверях, що вели до зали вищої ліги, благаючи та погрожуючи, щоб йому розповіли про долю його дружини. Ніхто йому не відповів, бо він був посереднім гравцем нижчої ліги, і правила гри не дозволяли йому спілкуватися з тими, хто міг знати. Роками він намагався знайти відповіді на свої запитання, і не досяг нічого, бо хоч яким сильним він не ставав у грі, Дім не запрошував його до вищої ліги. Зрештою, у відчаї, втративши здоров'я та статок, він почув про далеку країну, де є стародавній чарівник, здатний допомогти йому.

Продавши залишки свого майна, він відправився на Схід, до країни високих плато та високої трави, де дерева лише зрідка удостоюють сірі гірські схили честі своїм зростанням, і там є великий войовничий нарід, одягнений у шкури та озброєний списами, який сусіди називають варварами, а вони лише сміються, бо знають, що «варварство» — їхня сила, їхня лють, і вони радіють, що іншим стає розуму розуміти це.

Там, відростивши довгу бороду та стоптавши черевики, з останніми силами він спустився вздовж струмка до прихованої долини, де палали великі багаття і люди танцювали на честь грому та дощу. Люди, що його знайшли, не мали у своїй мові слова «закон», навіть не розуміли, що це. «Сила» та «життя» були єдиними зрозумілими їм поняттями, єдиним зрозумілим правосуддям, а нав'язувати цими методами щось інше було лише марнуванням сили. Вони сміялися з цього чужинця, з цієї обірваної істоти, що прийшла до їхнього дому, відібрали в нього все, що в нього залишалося та порізали його, щоб перевірити, чи така сама червона його кров, як у них, і відвели його до найсильнішого та наймогутнішого з них, про випадок, якщо той має думку з цього приводу, щоб не образити його, прийнявши рішення без його відома.

Цей сильний чоловік, цей могутній чоловік... Як мені його описати? Борода в нього була чорна, волосся пряме, очі кольору зеленої морської хвилі, шкіра кольору горіху, але теж обгоріла, почервоніла від вітру та сонця до цупкості наждаку. Він був не надто високий, але мав розслаблені манери, руки та ноги розкидані аби куди, упевнений у собі та у своєму царстві, і коли до нього штовхнули цього клятого іноземця, він подивився на цього чоловіка, виявивши не більшу цікавість, ніж віщун, що побачив несприятливу жертву.

Зрештою він заговорив, і чоловік був вражений, почувши так далеко від дому рідну мову з такою чіткою вимовою.

— Чому ти тут? — спитав цар долини.

— Я прийшов, шукаючи допомогу, — відповів чоловік.

— Допомогу? Сам собі допоможи. Чому ти мене просиш?

— Мені сказали, що ти знаєш щось про Дім Ігор.

— Чи я схожий на того, хто знає? Чи я схожий на того, кому це не байдуже?

Після цих слів чоловік розправив трохи плечі перед цим царем і сказав:

— Ні, я не бачу на твоєму обличчі жодної ознаки цього, але ти не запитав мене, що таке Дім Ігор, ти відразу висловив зневагу, і тому я думаю, що ти — чоловік, якого іноді звуть Птахом, ти ворог Дому та того, хто ним править. Чи правий я?

— Ти набридаєш мені, — відповів чоловік, якого звали Птах. — Твої слова мені набридають.