Мирослава Горностаева - Астальдо

Фіндекано стиснув руками скроні. Історія ця дійсно була гидкою і заплутаною — далі нікуди. Щодо братів Майтімо, то Астальдо особливо не здивувався і особливо не обурився — він занадто добре знав обох: і Туркафінве, і Куруфінве. Лутіень… Закохана діва… Берен… От Берен якраз і був загадкою, білим воїном на чорному полі… Чи навпаки — чорним на білому. Чому він вирішив добувати камінь замість того, щоб викрасти панну і жити з нею в спокої? Що дало б йому звання зятя князя Ельве, адже Сінголло не воював, і йому не загрожувала погибель? Чи може Лутіень сама не хотіла йти з Доріату? Але ж, судячи по її завзяттю, вона навряд би чи зважила на батькову волю… І Сильмарил… Якби Сильмарил опинився в Доріаті…

— Де вони зараз? — спитав Фіндекано. Майтімо знизав плечима.

— Не відаю. Через Аглонів прохід вони пробратись не могли. Швидше за все — вони підуть таки Сіріоновим проходом, якщо підуть…

— Вони?

Майтімо усміхнувся кутиком рота:

— Лутіень не покине свого meldo … Вона добуватиме камені… Швидше за все — вони загинуть там обидва, але ти, оtorno , про всяк випадок, подвой сторожу. Може тобі вдасться зупинити божевільців. Пам’ятаєш, колись я говорив тобі, що дивуюся, чому Морінготто не дозволив одному чи всім Сильмарилам потрапити до Доріату, або до Егларесту… Мені здається, що нині йде саме така гра… Не вірю я, що напівМайе та валінорський вовкодав могли здолати Саурона — я бачив цю потвору зблизька, і відчував його силу. Морінготто вирішив задіяти нашу прищепу — Обітницю Феанаро. Поки що все йде за планом Чорнобога: Ельдар осоромлені перед собою і Аданами, Фінарато… Фінарато немає з нами, на Третій Дім в разі війни вже не можна розраховувати — Артаресто легше знайти винних в братовій смерти, аніж спитати себе: чому не затримав, чому не зупинив…

— Ти не те говориш, Нельо, — лагідно мовила Артаніс, — неможливо зупинити того, хто дав Обітницю. І Артаресто і нарготрондці не пробачать собі того, що не рушили за своїм князем на смерть. Я зневажаю твоїх родичів, бо їхня поведінка негідна Ельдар. Однак, я піду на останню битву разом з тобою, Феанаріоне… І стану в одну лаву з тими двома негідниками, якщо я, звісно, не позбавлю їх hrоа ще до того. А от Артаресто не піде — тут ти правий. Потаєний град — це помилка Фінарато, безпека розніжує. Вони злякалися раз, злякаються вдруге — але виправдання завжди знайдеться. Тільки Фінарато ніколи не шукав виправдання… Тільки він…

— Розсуди нас, Великий Князю, — стиха попрохав Руссандол, — якщо ти накажеш позбавити hrоа цих двох моїх родичів, які осоромили Перший Дім перед усім Ендоре, то я зроблю це сам — вони не вистоять в поєдинку проти мене.

Астальдо стиснув руки перед грудьми і заходив по кімнатці.

— В загибелі нашого брата, — вимовив врешті, - винна доля… Ота, яку напророкував нам Суддя Намо. Це нею було скуто ланцюг, яким Фінарато прикували до стіни льоху в Мінас-Тіріті… Якби хоч одну ланку було б вийнято… Якби Фінарато не дав Обітницю, котра зобов’язувала його допомагати всьому роду Барагіріонів… Якби Берену була потрібна лише кохана, а не визнання законності свого злюбу… Якби нарготрондці не розніжились в безпеці… Якби брати Руссандола не були зіпсуті з дитинства… Ми всі мусимо померти від зброї, тортур і горя… Та вже більш, ніж чотириста літ ми б’ємося з цією долею, втрачаючи рідних. Назвіть-но свої втрати — з нами нема Феанаро… Нема Нолофінве, Арельде, Аракано… Нема Фінарато, Ангарато, Айканаро… Це лише рідня по крові — всі ми втратили друзів… або коханих. Скільки зосталося з тих, що пливли на «Naltariel», Артаніс?

— Ми троє, - вимовила Арафінвіоні, - Макалауре… Алмареа, Мірімон… Гвіндор… Еркассе ще живий?

— Так, він у Віньямарі…

— Вісім з чотирнадцяти… — сказала Артаніс гірко, — Маранво…

— Поліг, захищаючи мене, — мовив Майтімо, — тоді, коли я потрапив до брану

- Ільфірін…

— Там же….

— Гельмир… — озвалась Артаніс, — В Серехській трясовині…

— Він у полоні, - мовив Фіндекано, — я знаю про це від втікача…

— Отже — все одно, що мертвий, — зітхнула Артаніс. — Лауральдо… Там же, де й Фінарато… В тій пивниці… Едрагіль — теж там…

— То невже, — мовив Фіндекано, — нам не досить смертей? Я не пропоную пробачити Туркафінве з Куруфінве — такого не пробачають. Але нехай вони хоч загинуть в нашій Останній Битві: тоді у Ельдар буде на два воїна більше. Щодо ж Берена — цей чоловік є лише зброєю, і невідомо, чиї руки тримають ту зброю. Мені траплялося бачити Адана, закоханого в Ельде — він поводився зовсім інакше, не намагаючись зірвати зірку з неба…