Мирослава Горностаева - Астальдо

— Сильмарил, — повторила Артаніс, — багато хто вважає, що Тінгол у такий вишуканий спосіб відмовив Берену в руці Лутіень.

— Так його зрозумів би будь-який Квендо, — мовив Астальдо.

— Але ж Берен не Квендо, — зітхнула Артаніс, — він — Адан, молодий Адан. Для нього Сильмарил лише камінь, а явна насмішка — серйозне доручення. Юнак надувся, немов гиндик… О, ці мені людські словечки… І мовив, що Ельфи, мовляв, дешево цінять своїх дочок — Тінгол ладен обміняти князівну на самоцвіт. Сказав він ще, що коли прийде до Доріату вдруге, то Сильмарил буде в його руці…

— Навіть найпрекрасніша з наших дів, — вишептав Майтімо, — не варта цього Каменю…

— Якби Берену, — продовжила Артаніс, — дійсно потрібна була його панна, а не те, щоб його визнали рівним Ельфам, він викрав би Лутіень з Доріату і укрився б з нею… в тому ж Нарготронді — брат прийняв би його і без персня. Він міг піти з нею жити до Лаіквенді, міг дістатися до Гімрінгу…

— Я б відписувався від Сінголло лівою рукою ціле століття, — мовив Руссандол, — хлопця прийняв би в свою дружину, а діву заховав би поміж вояцьких жон, серед яких багато Синдаріе…

— Зрештою, — сказав Фіндекано, — вони могли б дібратися побережжям до Віньямару, а звідти — через Невраст, до Дор-Ломіну. В Ломіоні перебуває княгиня Емельдир, Беренова мати, а князь Дор-Ломіну, Гурін, одружений з його родичкою…

— Стільки шляхів, — гірко озвалась Артаніс, — я вже не говорю про те, що в Доріаті перебувала така собі проклята Нолде, яка охоче допомогла б діві з’єднатися з коханим. Навіть, якщо мене за це вигнали б з Менегроту. У мене немає упереджень щодо Людей, а Фінарато… Фінарато…

Тепер плакала Нервен, горда Артаніс, яка завжди намагалась, щоб ніхто не бачив її сліз.

— Замість того, — прошипів Майтімо, — щоб іти на північ і спробувати виконати самовбивчу обітницю, наш юний герой вирушив до Нарготронду. Він знайшов печерне місто, його не пристрелили вартівники, яким Інголемо доручив чатувати в довколишніх лісах. Лучники Nelya Nosse привели Берена до свого володаря…

— Бо він показав їм персня, — луною озвалась Артаніс, — а потім показав персня Фінарато…

— Він вимагав допомоги… — сказав Фіндекано, — вимагав виконання Обітниці… Але ж Інголемо … Невже він…

- Інголемо, — відповів Руссандол з розпачем, — був скутий своєю Обітницею. О, я-то знаю, що це таке. Скутий, неначе кайданами… Єдине, що він зміг зробити — це не повести на вірну погибель те, що зосталося від Третього Дому…

— О, так… — мовив Астальдо, — дійсно… Щоб допомогти цьому зарозумілому Адану, потрібно було взяти штурмом Ангбанд, тобто зробити те, чого ми не можемо доконати більш, як чотири століття… Або викликати Моргота на поєдинок…

— Князь Нолофінве двісті літ готувався до двобою, — прошепотів Майтімо, — і програв… Йому не допоміг навіть клинок з зоряного металу… А Фінарато…

— О, так, — сказав Фіндекано, — ну, ще можна наважитись таємно проникнути до Залізного Пекла… Орочими лазами… Але можливість викриття…

— Ну, пробралися б вони — а далі? — мовила Артаніс, витираючи засльозені очі, - стали б перед Чорним Валою і попрохали б у нього камені? І де б вони тоді опинились?

— Там, де я свого часу, — озвався Руссандол, — це в кращому разі. Але у Інголемо не було вибору… І тут він зробив те, що мусив зробити — пожертвував собою. Зібрав щось схоже на віче — ніколи зроду князі Ельдар не питали поради у підлеглих — оповів всю цю красиву історію про нещасливе кохання і попрохав допомоги і поради. Ясна річ — в присутньости Берена… Тут підхопився Тієлкормо і виголосив цілу промову… О, ця парочка — я маю на увазі його і Атарінке — успадкувала від нашого батька дар красномовства. Вони вдвох так настрахали нарготрондців, що ті відмовили Фелагунду у послуху. Власне, того йому і треба було — наш Інголемо кинув на підлогу свого князівського вінця, і мовив, що його воїни можуть і не дотримуватися присяги, однак він — він дотримає Обітниці і піде на цю виправу з тими небагатьма, що зостануться вірними йому.

— Фінарато кинув на підлогу вінця? — перепитав Фіндекано недовірливо.

— Я теж не повірила спершу, — прошепотіла Артаніс, — але це дійсно було так…

— Це була гра, — сказав Майтімо, — тонка гра… На почуттях моїх братів — в Нарготронді з ними були воїни з їхньої дружини, а Третій Дім поніс занадто великі втрати. Я певен — мої братики вже позирали на отой його вінець, якщо вони наважувались приміряти мій… в той час, коли я знемагав під тортурами.