Мирослава Горностаева - Астальдо

— Я зрозумів, — ледь всміхнувся Майтімо, — але ж і ти не послав би Гуріна Галдорінга до Моргота по Сильмарили…

— Не послав би… Тому я і прошу вас, а особливо тебе, Артаніс — зупиніть помсту і кару. До Останньої Битви.

Вони дивилися на нього з чародійської кулі — такі ріжні, такі дорогі його серцю…

— Я, — озвався Майтімо, — прикладу всі зусилля, щоб створити союз і зібрати якомога більше сил для битви…

— Я повернуся до Доріату, — зітхнула Артаніс, — і поговорю з Белегом та Маблунгом… Вони прагнуть бою — їх утримує лише воля Сінголло. Я прикладу всі зусилля, щоб Доріат прислав якщо не військо — то принаймні кілька сотень воїнів. І я поговорю з Артаресто — не один він любив Фінарато, однак битися треба, незважаючи на втрати.

Палантир згас. Фіндекано поволі вийшов з кімнати і піднявся крученими сходами на вершечок головної вежі Барад-Ейтель.

Втрата боліла йому — тупим болем, як стара рана, що ніяк не може затягнутися. Він знав, що Фінарато приречений, але все одно сподівався… І він і думати не міг, що Адан, молодий Адан, одноліток його Гуріна, використає гордого Інголемо як знаряддя… Як відмичку… Звісно, Берен ризикував і власним життям, однак…

Кохання… Квітка, розквітла в серці… Чи буде Лутіень щасливою, знаючи, що задля її злюбу принесено в жертву одинадцятеро одноплеменців? Чи може, для доньки Ельве Сінголло прокляті Нолдор не варті жалю? Чим звабив її Берен, що вона відштовхнула Даерона, мудрого і терплячого… Слова Гуріна раптом прийшли у пам’ять, лихі слова Аданів про нерозумних Ельдар, котрі обожнюють своїх дів, в той час, коли треба тільки…

Як йому нині не вистачало Еріен… Вона б розрішила цю загадку. Не визначила б хто винен — допомогла б зрозуміти…

— Вельможний князю і повелителю…

Морвен Еледвен… Красуня в білій намітці… Ще один знак влади над жонами, котрий вигадали Адани — одружена жінка не має право нікому показувати своїх розкішних кіс.

— Вас не може віднайти ваш зброєносець — час сніданку, володарю. О, невже сталося щось лихе?

— Сталося, мила княгине — я втратив одного з родичів, милого моєму серцю.

— Ельда загинув у битві?

Вона родичка Берена… Може…

— Я розповім…

Морвен слухала, охопивши себе руками за плечі.

— Я знала Берена, — мовила, коли Фіндекано замовк, — він був… Як краще сказати… Не гордим — ви теж гордий, володарю… І не пихатим, ні… Але його весь час мучило те, що він не є Безсмертним…

— Він хотів жити вічно?

— Ні, навіть не так… Він дивився на князів Ельдар і розумів, що йому ніколи до них не дорівнятись…

— Я зрозумів з оповідей, що силою духу юнак не поступався Квенді.

— Справа не в силі духу… Він просто хотів за відміряний йому вік стати таким, як ви. Сповнитись вашої мудрости та сили. Він не хотів бути Наступником — він бажав бути Першонародженим.

— Стати Квендо? Але ж це…

— Неможливо, відаю. І він обрав єдиний шлях, доступний чоловікові, щоб вивищитися над вами, Першими, — взяти діву-Еллет. А князівна з Доріату… Мій володарю, а в кого ж вона ще могла закохатися, коли у неї перед очима приклад батька та матері? Квендо, котрий вважає, що підкорив собі Напівбогиню, а насправді є її підданим… Не дивно, що панна відштовхнула гідного співця, котрий є старшим і мудрішим за неї. І тим більше їй не міг сподобатись свавільний воїн з Першого Дому, про якого ви оповідали — їй подобається опікуватись слабшим, так, щоб той цього не помічав, щоб вважав себе володарем вищої від себе жінки. Оце і є розгадка, вельможний Фінгоне. На жаль, ви праві в своїх здогадах — Берен використав вашого друга, використав свідомо і розважливо. Нам, Аданам, відомо про вас більше, ніж думаєте ви. В тому числі і те, що ви ніколи не порушуєте раз даного слова. Можливо мій родич і кохає свою Еллет, але вас, Ельдар, він ненавидить, десь там — в глибині серця.

— Морвен, мила, — лагідно мовив Фіндекано, — я б попросив вас не сповіщати поки що пані Емельдир про те, що син її живий. Якщо все дійсно так, як ви говорите, то Берен таки вирушить до Ангбанду — щоб довести всім Квенді свою вищість. І загине, напевне… Не треба тривожити жону — нехай сподівається.

— О, я не скажу нікому, — пообіцяла Морвен від серця, — навіть Гуріну. Ходімо снідати, володарю… На нас очікують ваші наближені.

Фіндекано кивнув, і пішов за розсудливою Аданет до сходів.

Десь через місяць опісля цієї розмови пробудився Тангородрім…

Виверження було жахливим, подейкували, що знову почнеться те саме, що в Дагор Браголлах. Фіндекано привів військо в стан бойової готовності, посилив залоги гірських фортець і почав очікувати. Він не думав, що все аж так жахливо — випалений степ не загориться вдруге, ну, а до появи балрогів, а чи дракона Ейтель-Сіріон був готовим.