Мирослава Горностаева - Вогнедан, Повелитель…

Сестра князя Властимила, Боговида, котра була жрицею Богині Води і провидицею водночас, мовила, дивлячись на «дітей зорі Сіллон»:

— Які ж вони дивні!

От з того часу і звуть дивними ельберійських вельмож. Самі себе вони називали еллами, а астеонці, морські волоцюги і пірати, з якими згодом немало довелося повоювати новоствореному Ельберу, продражнили своїх ворогів ельфами, бо, коли зіткнулися з ними у битві, то подумали, що проти них вийшли на прю герої їхніх власних легенд — холоднокровні виважені красені, котрі вміли убивати з усміхом на обличчі і ніколи не втрачали погідного спокою.

Але і освічений ішторнієць і останній погонич мулів з Гаррасу розкажуть таємничим шепотом, що на цьому не закінчилася угода сонцеславів з прибулими на їхні землі демонами. Князь Властимил, бувши гнівним на тих своїх вельмож, котрі зрадили його, віддав їхні землі своїм дивним союзникам. Князем став Веданг Сіллур, зайнявши місце князя Бренка з Бренкового Яру, котрий утік з поля битви, покинувши Властимила самого стримувати навалу, князем став Ігворр Ллєг, зайнявши місце князя Чорногори Годислава, котрий вирішив відсидітися в горах і не прийшов з дружиною на місце збору, князем став Іллур Лларан, замінивши князя Зелеміню, котрий перейшов на бік кочівників і розплатився за свою шкуру гойним ясиром з підвладних йому земель.

Ще одним князем тієї землі став брат Богорівного Ігворра, Ллурі Ллєг, дивний воїн, котрий не мав чародійських здібностей, та зате мав незрівняну відвагу і відбив зі своїм загоном напад астеонців, котрі, користуючись замішанням спробували були напасти на Квітанське князівство, правитель якого загинув у битві проти хото разом зі своїми дорослими синами. Тобто, вся влада над сонцеславами перейшла до рук прибульців-чародіїв.

Та мало цього здалося Властимилу… Стольний град свій Богуслав перейменував він у Боговладу, ріку Божу на Дану-ріку, власне князівство на Данаділ, а сам запропонував Дані Ллон стати його дружиною і Господинею Данаділу…

Власне, не дуже і здивувалися сонцеслави, бо оповідали їхні волхви, що кров Бога Сонця в їхніх жилах, а отже нічого принизливого не буде для Богорівної в злюбі з їхнім Верховним Князем.

Однак, відповіла Богорівна, що люди здаються їй дітьми… Навіть такого відважного воїна як Властимил вона сприймає як дитину, а не як дорослого мужа…

І розгубився на хвильку Властимил. А тоді подивився довкола… І наче вперше побачив обіденну залу княжого дому, гамірне зібрання вельмож, котрі їли, пили, плямкали, хвалилися подвигами у битвах, витирали брудні руки об пишні шати і галасували так, що тремтіло полум’я смолоскипів.

А поміж ними сидів Веданг Сіллур, і думав про щось своє, далеке… І інші шляхетні дивні, прекрасніші за квіти зоредиви, теж сиділи за святковим столом і від них струменіла зажура… І зрозумів Властимил, що союзникам важко звикати до життя на чужині, поміж галасливих істот, котрі не мають ніякого уявлення про гармонію світу. Не радує їх влада, не бажають вони багатства а тільки сумують за своїм загиблим Еллоном і вважають, що нічого доброго не очікує тут ні їх самих, ні їхніх нащадків.

Сказав тоді Властимил, що він навчиться розуміти світ так, як розуміють його дивні. Хитнула головою Дана, і мовила, що це можливо лише або шляхом довгих духовних вправ, на які може не вистачити людського життя, або… Є спосіб змінити не тільки його, Властимила, але і всіх його підданих… Аби сонцеслави за допомогою деякої сили стали схожими на дивний народ…

І отут, (в цьому місці оповідач з Ішторну обов’язково зробить багатозначну затримку), князь Властимил і продав душу пекельній дияволиці… Спершу вона випробувала оту силу, котра чаїлася в сріблястому диску, на пардах, великих звірах котячої породи, котрі водилися на верхах Чорногори. Відтоді в пардів вселилися біси, та й досі пребувають в цих небезпечних тварях. А опісля Дана облетіла на отому своєму пекельному пристрої всі землі сонцеславів…

Спершу не було помітно змін ні в князеві, ні в його підданих. Вони відбудовували свій край, понищений хото, прийняли для всіх князівств спільну назву — Ельбер, котра означала мовою прибульців Силу та Славу одночасно, а мовою сонцеславів записувалася відповідними рунами, намагалися зміцнити приязнь між собою та дітьми зорі Сіллон.

Всякого вистачало за ці літа… Відшуміло повстання Бренка-зрадника, котрий намагався відібрати владу над своїми колишніми маєтностями у Веданга Сіллура, провалилася спроба отруїти пана Сіллура, якого місцевий люд все частіше називав Драконом, дослівно переклавши родове прізвище… Відбито було напад гаррасців, яких привів з-за гір вигнаний Властимилом зі свого князівства Годослав Чорногорець… Знищено ще один загін астеонських піратів, котрі підіймалися на своїх кораблях по річці Дані вгору, грабуючи та вбиваючи мешканців Квітану… Дивні воїни билися з ворогами з холодною люттю, страхаючи тим своїх людських союзників, які захоплювалися їхньою хоробрістю, але трохи й побоювалися того крижаного спокою посеред найтяжчого бою.