Мирослава Горностаева - Вогнедан, Повелитель…

Оповідають перекази, що у перші десятиліття сам собою підіймався та опускався міст, на радість мешканцям Боговлади. Але згодом вигасла сила, що приводила його до дії, і до коловоротів, передбачених на цей випадок, запрягли коней.

Сонячний Острів є величеньким. Але вже не вміщається на ньому Боговлада, і тому стольний град оточено по берегам ріки невеличкими селищами з квітучими садами.

А посеред міста пишається Палац Повелителів з білого каменю. Стоїть він наче на уступі височенького кургану, і ведуть до нього сходи з зеленкуватих плит, відшліфовані не людськими руками. На вершині ж пагорбу розташовано Храм Сонця.

Боговладський Храм Сонця, збудований ще за допомогою пристроїв Богорівних, є найкращим у країні. Власне це навіть не будівля — коло з кам’яних брил, поставлених сторч. В ньому служать Богам відуни столиці, котрі й мешкають неподалік — в Жречеській дільниці, яку простолюд ще називає Відьомською.

Скучив Вогнедан за своїми покоями, за садочком, засадженим яблунями. Не може він надовго розлучатися зі столицею, як і більшість боговладських дивних . Навіть думка про батьків гнів не може затьмарити радісного передчуття, що скоро його сад сповниться рожевого квіту. Щорічне диво — яблуневий цвіт Боговлади.

Про оцю пристрасть принца до яблуневих садів давно відають мешканці столиці. Тому й прозвали юного Вогнедана Принцом Яблуневого Саду.

Та сьогодні, знає Вогнедан, йому не дадуть посидіти у садочку. Тільки-но встиг він вмитися та перевдягтися опісля довгого шляху верхи — прийшов паж від батька Святослава, кликати нерозважного сина на тяжку розмову.

З зітханням одягається Вогнедан. Його паж і вірний помічник у всіляких пригодах панич Світлян Горич родом з Квітану, дивиться на свого володаря співчутливо і дбайливо підбирає йому одяг.

Світляну дванадцять літ, і у нього срібне сяюче волосся, як у майже всіх дивних лісового краю. Знов таки перекази говорять, що срібні дивні були настільки закохані в ліси, що і на новій батьківщині поселилися у лісі.

Вогнеданів паж є змішаної крові, у нього округле людське личко, а очі й волосся як у дивного . Від того підліток має неймовірно милий вигляд. І неймовірно відважним є Світлян, тоді, під час квітанської пригоди, він дуже допоміг обом друзям. Та й під час ведангської пригоди теж — лише такий відчайдух як Світлян ризикнув проїхати самотою до Дубна повз Чортів Яр, де розбійничав мисливець за вухами. Мани накидати на себе Світлян не вмів, однак відважно наразив свої гостренькі вушка на небезпеку бути причепленими на мотуз збожеволілого Рибки. Вогнедан потім сам картав себе, що нерозважно послав хлопчину небезпечним шляхом. Однак…

Сам Вогнедан теж не може робити так, аби люди бачили замість його лиця інше обличчя. Хоча має здібності цілителя, котрі і розвиває за допомогою навчителя-волхва. А от Воїславу це під силу. Він може напустити ману навіть на дивного , принаймні — на дивного з дрібної шляхти. Такого як Світлян, котрого насмішкуватий Дракон вже не раз розігрував, прикидаючись іншими особами.

Нині Воїслав кудись щез. Певне, сидить у жіночих покоях, прохаючи дружину Повелителя, щоб заступилася за них обох. Пані Воїдана, перша і нині єдина подруга Повелителя, є рідною сестрою князя Вартислава, а отже — тіткою Вогнеданового побратима. Тож Воїслав недарма сподівається на її захист, тим більше, що Воїдана завжди стає на його бік в суперечках з батьком.

Світлян нарешті підібрав належне вбрання. Штани сірі, данадільського крою, звужені донизу. Гаптована сорочка в ніжно блакитних з золотом тонах. Взори, ясна річ, данадільські. Зверху — накидка-безрукавка, такого ж кольору, як і штани, з двома застібками спереду. Тканий пояс, ледь світліший за верхній одяг. М’які чобітки…

Вогнедан задоволено дивиться на себе у люстро, а Світлян тим часом швиденько робить йому зачіску за останньою модою Данаділу. Дві косички вздовж обличчя, третя ззаду, решта волосся залишається вільно спадати нижче плечей. Батькові, щоправда може не сподобатись — не любить він дженджиків , котрі ганяються за модами, які самі ж і вигадують потиху. Але принц Ельберу має підтримувати свою опінію найвитонченішого чепуруна столиці.

Світлян дивиться на свого принца ельфійськими оченятами зі співчуттям і пошепки радить триматися. Атож… Добра порада — справі не завада.

В покоях Повелителя як завжди прохолодно. В приймальні тихо дзюркоче витворний водограйчик з мармуру. Над чашею зображено двох діточок, котрі граються яблуком. Паж Повелителя, чорногорець Вовчур, киває принцу, аби той заходив до кабінету. Пан Святослав не любить шуму. Навіть голосної музики не переносить.