Мирослава Горностаева: Страшний мобільний телефон

Жінки тим часом поступово облишили своїх партнерів і зібралися докупи. Я тихенько наблизилась до блискучого гурту, і тут раптом з натовпу чоловіків вийшов рудуватий чоловік азіатського типу… Лишенько! Перший багатій країни… Ну так, той самий…

«Той самий» обдивився нас і рявкнув:

— Чєво сталі? Пашлі на кухню, карови! Сєйчас апєратівка начньотся, а у вас єщьо нічєво нє гатово!

В руках у татарського красеня раптом опинився справжній батіг, яким він і ляснув над нашими головами. Ми кинулися вбік, до білих плям, котрі виявилися наметами. Там уже стояли похідні печі, столи і всіляке кухонне причандалля.

Подальше злилося в суцільний жах… Ми працювали як заведені. Поруч зі мною смаглява Ліза зі знанням справи рубала голови чорним півням. Ми з пані прем’єршею начиняли ковбаси, при чому я намагалася не думати про те, що м’ясо не дуже-то схоже на свинину. Інші жінки теж метушилися, ковзаючись в модельному взутті по вологій траві і псуючи дорогу одіж.

Чоловіки тим часом зайняли місце за столом для нарад, що стояв просто неба. Місце головуючого залишалось вільним… В повітрі повисло напружене чекання.

Рівно опівночі терновий кущ неподалік від нашої похідної кухні спалахнув вогнем…

Чоловік, котрий вийшов з нього, не мав ні рогів, ні хвоста, ні ратиць. Це був просто огрядний бородатий старий, одітий в чорне. На голові він мав чорного ж таки широкополого капелюха.

— Не можуть уявити мене кимось іншим, ніж старим жидом, — буркнув він так голосно, що його почули навіть ми, кухонні рабині. — ще двісті років тому являвся на шабаші красенем, а тут… Ні розуму, ні фантазії…

Старигань сопучи пройшов до столу і зайняв місце головуючого. Оперативка розпочалася. До мене долітали лише уривки фраз, з яких я зробила висновок, що хазяїн шабашу незадоволений і розпікає всіх підряд.

— Ви шо, спісок патєрялі, каво баяться нада! — гудів його бас над принишклим зборищем, — Вітя, сукін син, пачєму палавіна чєлавєчєской енергії два года назад ушла на сторону? Шо значіт — ісправілісь! В етам гаду нє далі і палавіни таво, шо било! Шо значіт — гасіть свєтлиє сіли? Какой такой націоналізм? Льоня, падлєц, ти жє мєня увєрял, что націанальная ідея здєсь нє работаєт! Так, тєпєрь канкрєтна па регіонам… Z — а ну паднімайтєсь! Женя, да нє ти, а Женя Альфрєдовіч! Ти думаєш, абрєзаніє тєбє паможєт? Пачєму Остров єщьо дишіт? Гдє масти і діснейленди? А ти, гаспадін мер…То, шо транспорт екологіческі чістий угробіл — хвалю! Но етаго — нєдастаточно! Плохо работаєтє, гаспада! Саціальних благ лішу адназначно! А на Закарпатьє у нас шо — благадать? Пачему прєкратілісь наводнєнія? Кієв… Ну па Кієву — атдєльно пагаварім…

Врешті, оперативка закінчилась, почулися полегшені зітхання. Головуючий сказав уже не так суворо:

— Ви, астальниє, нє думайте, шо лучшій від імєєтє. Юра, пєрєдай Вовану, шо за Кавказ с нім будєт атдєльний базар. А ти, Ліза… Да аставь ти етіх курєй і падайді пабліже… Слєдующая апєратівка будєт у вас, в штатє Мен. Я вам тожє много чєго імєю сказать, гатовьтєсь. Заіка ваш пусть астайотся в Бєлом домє, ат нєго всьо равно толку мало… А фєдєральную рєзєрвную сістєму — всю ка мнє! Я вам пакажу, чєй глаз на доларє нарісован! Засєданіє акончєно, свабодни!

Ми швиденько почали накривати на стіл. Все це подобалося мені все менше і менше… М-да, це не «Майстер і Маргарита»… Нудота, наче на комсомольському зібранні… І оця клята кухня…

Перед столом тим часом почали вихилятися якісь страхіття в масках, завиваючи щось несусвітнє. Хазяїн шабашу вигідно розвалився в кріслі і сказав незадоволено:

— Ета шо, тіпа — пабєдітєлі с Євровідєнія? Я жє сказал — даставіть Руслану! Чєво? Асобая защіта? Блін, марока с етімі любімчікамі Древніх… Давайтє шо-то рєгіональноє, а етіх — вон!

На місце співаків у масках звалилася звідкись зверху баба з явно штучними грудьми і кривими чоловічими ногами, що виглядали з-під міні — спідниці. Не розгубившись перед високими гостями, баба затрясла грудьми і заголосила:

— Харашо! Всьо будєт харашо! Я ето знаю!

Господи, це ж треба так очманіти, щоб не пізнати одразу Вєрку Сердючку… Головуючий кілька хвилин слухав її репетування, тоді плюнув:

— Во, блін, і тут трансвестіти… Я же сказал — рєгіональноє… Автентічноє, ви, уроди! Бистро!

Після кількахвилинної паузи перед кріслом головуючого поставили літню, але ще вродливу жінку у вишиванці. Вона, здається, спала стоячи. Здоровило, схожий на охоронця, штовхнув її в спину і тоді жінка заговорила гарним глибоким голосом: