Мирослава Горностаева - Ти тільки простягни руку…

— Домнуло Вероніко, — спробував я усміхнутись, — чи не дозволите запитати, чому саме я…

— Бо ти, Олесю, завдяки твоєму фаху не збожеволів від зустрічі зі мною, — сказала Вероніка спокійно, — бо у тебе занадто багато амбіцій і замало совісті й сентиментів… Бо ти не розміняєш мене на безмізку кицьку, котра тільки і вміє вуркотіти: «Так, коханий…» Ти будеш гідною парою румунській князівні, для якої місяць є сонцем… То ти запросиш мене до себе? На філіжанку кави… Тільки простягни руку…

Її рука була холодна мов лід. Але я раптом перестав боятись. Безсмертя…

— Ходімо, — вишептав я, — Віко…

Вона усміхнулась…

На вечірку з приводу мого весілля я запросив лише Коляна з Ларисою. Закоханий дурень нарешті розписався зі своїм «катьоночком». Звістку про моє одруження він сприйняв «на ура»

— Круто! Наканєц рєшілся! А кто она?

- Іноземка, — мовив я ухильно, — велика оригіналка… Весілля не буде, лише вечірка. Ми з нею — і пара друзів.

— О’кей! — загорлав у трубку Колян, — ми ужє єдєм!

Колян ввалився у передпокій, як завжди веселий і громіздкий наче шафа. Лариса висіла у нього на руці як шарфик.

— Показувай сваю красавіцу! — зажадав він і раптом заціпенів з відкритим ротом.

— Вітаю, Миколо! — озвалася Вероніка з дверей вітальні, - заходьте, що ж ви…

Колян, однак, швидко отямився. Він навіть вирішив, що так воно й краще. Совість видно його трохи мучила весь цей час.

Ми з Веронікою домовились, що залишимо Коляну «останню порцію». З нього буде гарний охоронець, до пари Андрію. Та й грошики його не будуть зайвими. Що ж до Лариси, то вона мала стати головною стравою на нашому бенкеті.

Наприкінці двадцять першого століття ми плануємо стати найбагатшими людьми планети. Тобто… не зовсім людьми. І підготувати гідне пришестя Великого Влада… найгрізнішого вампіра. Безсмертний імператор, чому б ні… З цього б вийшов гарний сюжет для містичного роману. Але я більше не пишу про містику, я в ній живу.

Перемогти нас неможливо… Проти вищих вампірів безсилі всі «народні засоби» типу часнику, осикових кілків та хрестів. Нас може здолати лише могутній дух і віра. Не обов’язково християнська — будь-яка.

Та дух і віра мертві в наші дні. А отже — майбутнє за нами!

К і н е ц ь