Мирослава Горностаева - Тут вони танцюють...

— Стій! — загорлав я, — куди?

Брама закривалася… але через неї можна було пройти. Ще можна…

— Стій! Не треба!

Я рвонув його за пояс і він упав. Вогонь засичав, перетворюючись у полум’я вогнища.

Сашко підхопився і кинувся на мене як скажений. Врешті, я огрів його дрюком по голові. Інакше б він мене убив. Ще добре, що ніс лишився цілим та зуби. Але лівим оком я майже не бачив — пропустив удар.

Я погасив вогнища, усі, крім одного, сів біля нього і почав чекати світанку. Сашко не ворушився, і я захвилювався. Давати пояснення в міліції за вбивство цього ідіота не входило в мої плани.

Годині о п’ятій ранку Сашко отямився, сів і обмацав голову.

— Сам напросився, — сказав я, — зовсім здурів?

— Чєво нє дал мнє уйті? — пробурмотів урук-хай, — сам вєрнулся — дурак, а мнє зачєм памєшал?

— Не можна, — мовив я втомлено, — цей шлях лише для мертвих… Сподіваюсь, вони вже звільнились.

— На хрєн всьо! Там би я жіл… кльово…

— Ти тут жити навчись, орк нещасний, а тоді вже лізь в минуле!

Сашко підскочив було, але знову сів і став блювати.

Словом, довелося мені його ще й тягти на собі. Струс мозку. Півдня вибиралися. Потім півдня пояснювали його батькам і моїй мамі, що сталося. Історії про те, що ми зірвалися зі скелі, ніхто не повірив.

Сашкові батьки горлали і грозили міліцією. Зрештою справу закрили. У Сашка і так з міліцією були «діла», і навряд би там повірили, що я напав на нього першим.

З Вадиком я помирився врешті-решт, але ніколи більше не звав його ні другом, ні Меглором. Він зрозумів і не наполягав. Лишився я самотнім ельфом, і, як співається в пісні «зостались мені тільки рани, і захід, кривавий, мов рана».

Думаєте, я не шкодував, що не залишився в минулому? Ха! Ночами мені снився подих духмяного вітру… Та й досі сниться.

Я вчуся на історика, на бюджетному. Мені пощастило, інакше мама не потягнула б мій університет. Іноді ходжу до рольовиків на тусовки, але вже без колишнього завзяття.

Оберег мій дослідили знаючі люди і датували його десятим століттям. Я знайшов в книжках і його назву — «Рука Світовида» Вояцький символ, більше характерний для західних слов’ян. Можливо, він дістався Ратимеру від батька — Острів бо для язичників завжди був місцем паломництва

Чи ночував я на тій галявині ще? І не один раз. Та жодного разу не побачив навіть тіні. Лише дуби гудуть, як і гуділи… І мимоволі згадуються рядки з книги великого англійця:

«З Срібної Гавані в море останні пішли кораблі…

Я залишився по волі, чому ж так сумно мені?»

К і н е ц ь

Англійський письменник — фантаст, автор епопеї «Володар Перснів»

Персонажі роману «Володар Перснів», лихі, злобні істоти

Істоти, штучно «виведені» лихим чаклуном з того ж роману

Злий дух з «Володаря Перснів»

«Гоблінський діалект» — жаргон, нецензурщина

Битва битв, або «остання битва»

Книга-епопея Р.Р. Толкієна

Мова ельфів

Язичницька молитва, або заклинання — звернення до Богів

Персонаж з «Володаря Перснів»

Персонаж з «Володаря Перснів»

Бог війни і громовиці

Королівство з «Сільмарілліона», знищене Богами — Валарами за нечестя його мешканців.

Персонаж з «Володаря перснів», котрий знайшов чародійне Кільце Влади

Істота, знівечена Кільцем Влади і перетворена ним на чудовисько

Чарівні світлоносні камені, виріб ельфійських майстрів

Персонаж «Володаря перснів», та однойменного фільму.

Бог Сонця у давніх слов’ян

Ельф, один з Хранителів чарівного кільця

Головний герой роману Толкієна

Цитата з роману

Країна Зла в романі Толкієна. Шлях, про який говорить оповідач, дуже небезпечний.

Штучна людина