Віталій Климчук - Рутенія. Повернення відьми

Залягла мовчанка. Прийшло усвідомлення, з якими силами вони мають справу. Зміна світобудови. Світове Дерево. Якщо Ворону вдасться задум — кінець не просто їхній країні, їхнім племенам… Кінець настане всьому!

Тим часом Добровін вів далі:

— Три частини має світове дерево. Коріння — Нава, крона — Ява, стовбур — Права. Під стовбуром лежить камінь, а під ним — Книга Життя. Центр світобудови. Центр Всесвіту. Під тим каменем — сила, меж якої немає. Сила, яка тримає воєдино всі три світи. Той, хто підніме камінь, отримає таку владу…

— Що за сила? Як дістатися каменя? — спитав Бось, і очі його загорілися.

— Камінь? — прошепотіла Рутенія. — Камінь… А чи не той це камінь з моїх видінь? Чи не його мені показували уві сні?

— Може бути, — погодився Добровін.

— То Ворон хоче проникнути до Світового Дерева, підняти камінь, захопити Книгу? Як? — спитала Рутенія.

— Твій останній сон таки від Ворона. То він кликав тебе до Словунського городища Старого Бога. Туди, де він і сам зараз. Книга Невір-землі пише, що потрапити до Світового Дерева можна через Провідника. Провідником стає людина, яка належить двом світам водночас: Наві і Яві.

— Русана, — сказав Боримисл.

— Провідник розполовинює свою сутність, і та, що знаходиться у Наві, може провести за собою живого. Та Провідник може прожити замало часу, тож треба хтось, хто має велику силу і вміє нею ділитися з іншими. Живиця.

— Дзеванна, — сказав Бось.

— А я навіщо?

— Ти, Рутеніє, бойова відьма. Народжена Богами. Ти мала захищати Ворона від сил Світового Дерева. Адже його охороняють. І не хто-небудь, а Матір Змій і Громовиця.

— Я? Охороняти Ахрумана? Чого б це?

— Так, саме ти й саме охороняти. Через своє походження ти — найкращий захисник. Джерело Забуття мало б відіграти свою роль. Ти повинна була б забути себе, й Ворон зробив би з тебе свою прислужницю. Але ти вирвалася. Що саме тоді сталося, ми не з’ясуємо, мабуть, ніколи… Тоді у Ворона виник інший план. Коли щось трапиться з його сутністю там, біля Світового Дерева, не виживе ані Провідник, ані Живиця.

— Чекай… А мені Провідник не потрібен?

— Ти єдина у світі, кому не потрібен Провідник. Ти ж Божа Донька. Ти сама не знаєш своєї сили. Ти, звісно, не можеш проникнути до Світового Дерева сама, але піти слідом за кимось можеш…

Добровін прислухався до завивання вітру надворі, помовчав і повів далі:

— Так ось. Про Великдень. Точніше, про хибний час. Можливість потрапити до Світового Дерева з’являється не на Великдень, а на Новий Рік. На межі між старим і новим. У час, коли у світобудові з'являється тріщина. Невелика тріщина між минулим і майбутнім, у яку може прослизнути Провідник. Щоб здійснити обряд, необхідно два городища. В одному Провідник веде людину в Наву, до самого Світового Дерева, в іншому — виходить із неї. Найпотужніші Городища Старого Бога. Їх якраз два. І в одному з них ми зараз і сидимо.

Злидень скочив на ноги і подивився на всіх круглими очима:

— А ви знаєте, коли починається новий рік? Цієї ночі!

Запала тиша, але її розірвав Боримисл:

— Але чого нам боятися? Дзеванну і Русану звільнено. Рутенія з нами. Городище ми контролюємо. Книгу ми викрали. Ми перемогли? — спитав він з надією.

— Переможемо, як пройде свято, і нічого не станеться. Але буде наступний Новий Рік, і наступний…

— Це треба вирішити раз і назавжди! — схопилась Рутенія. — Ми мусимо його знищити. Я зустрінуся з ним там, під Світовим Деревом. Там усе вирішиться. Не знаю, як він туди проникне, але від свого він не відступить.

— Здається, він уже знайшов цей спосіб! Дзеванну і Русану викрадено! Він дістався до них! — скочив на ноги Добровін.

— Ото же напасть! — вилаявся Боримисл. — До нас гості! Оточили!

— Ой, як невчасно! Не до битви зараз. Про обряд треба думати! — вигукнув Добровін.

— А ви про нього й думайте. Про битву подбаю я! — почули всі й глянули на злидня.

— А чого ви так вирячилися? Все буде добре. Чи я не князь злиднів?

— Хто?

— Для тих, хто погано чує, повторюю. Князь злиднів. Головний тобто. — Бось стенув плечима. — Ще звечора я відправив тутешнього злидня з наказом збирати війська. Зранку він повернувся. Багато їх не буде — наше справжнє об’єднання у майбутньому. Але цих, — він кивнув на чорні плями військ унизу, — ми стримаємо.

Ошелешення пройшло, й Рутенія зірвалася з місця, підхопила Бося на руки і стисла в обіймах.

— Пусти, пусти! Ти чого? Я не Золота! Його обнімай!