Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Виходить, ти збрехав мамі й дідові, — сказала Бренда. — Ти спілкуєшся з Гаральдом!

— Він мій син, — відрубав Александр. — А ти, Артуре, дурень! Як ти міг повірити, що я замішаний у Гаральдові ігри.

Я сардонічно розсміявся:

— Це ти дурень, брате! Ти завжди був тугодумом. Я знав: якщо дати тобі мало часу, ти запанікуєш і утнеш дурницю. Я не сумнівався, що тобі відомо, де Гаральд, принаймні, відомо, як з ним зв’язатися, і єдине, чого я хотів від тебе, ти вже зробив. Ти повідомив йому, що я тут, і тепер він точно з’явиться, бо полює на мене.

Александр застогнав, дико витріщивши очі. Лише зараз він збагнув, якої помилки припустився, але нічого виправити вже не міг.

А Бренда глянула на мене з тривогою й захопленням:

— Чому ти зразу не сказав про свої плани? Ми б улаштували Гаральдові чудову пастку.

— Пастка і так гарна, — відповів я. — А якби про це знало багато людей, могла б довідатись і мама. А вона б точно попередила Александра.

— Мерзотник! — простогнав мій старший брат. — Який же ти мерзотник, Артуре!

— Це твій син мерзотник. Він перший зажадав моєї смерті. Я навіть не підозрював про його існування, а він нацькував на мене чудовисько з Порядку. І завваж: зі мною була Юнона, але Гаральда це не зупинило. Заради своїх амбіцій він ладен був пожертвувати нашою матір’ю.

— Він не знав, що вона там!

— Правда? — скептично запитав я. — Ну, припустімо, що й справді не знав. А якби знав, це вплинуло б на його плани? Скажи чесно. Не мені — собі скажи.

Александр важко зітхнув:

— Гаральд геть втратив розум, коли злигався з Порядком… І винен у цьому Амадіс!

— Га? — здивувався я.

— Так, так! Це наш зведений брат зіпсував мого сина. Коли Гаральд уперше з’явився в Сонячному Місті, якраз було свято зимового сонцестояння. Він відвідав урочисту службу в Головному Храмі, і ті дешеві трюки в Амадісовім виконанні, всілякі „чудеса“ й „одкровення“, справили на нього несподівано сильне враження. Я не заперечую, що Амадіс майстер запудрювати мізки простим смертним, він дуже ефектний у ролі жерця Мітри і має унікальний дар переконання… Та хіба міг я подумати, хіба могло мені привидітися навіть у кошмарному сні, що він здатен запаморочити голову моєму синові!

— Ах, друже Гораціо! — сказав я.

Александр запитливо підвів брови:

— Про що ти?

— Та, власне, ні про що. Просто я забув, що начитаність ніколи не належала до твоїх чеснот. У довільному викладі це звучить так: на світі є багато незбагненних речей, які не снилися навіть наймудрішим. А ти аж ніяк не мудрий… Ну, гараз. Що було з Гаральдом далі?

— А що далі? Він мав з Амадісом тривалі бесіди, уважно слухав його проповіді, студіював вашу бісівську Книгу Пророків… Словом, коли ми знову зустрілися, Гаральд був уже іншою людиною. Заявив мені, що знайшов істинного Бога, і цей Бог — Порядок… Прокляття! — Александрова щока нервово затіпалася. — Я виховав Гаральда ревним християнином, він ніколи не сумнівався у своїй вірі — і ось тобі! Мало того, він не просто відрікся від Христа і прийняв Мітру, він пішов на прямий контакт із Порядком і зараз не усвідомлює своїх учинків.

— Направду кажуть, — ущипливо промовила Бренда, — примусь дурня Богу молитися, він і лоба розіб’є.

Александр люто зиркнув на неї, однак промовчав. А я встав з крісла, неквапно розкурив сигарету і пройшовся по кімнаті.

— Отже, — сказав я, — ти стверджуєш, що твій син не контролює себе?

— Атож. Ним керує Порядок. Його треба рятувати, а не карати… — Братова щока ще дужче затіпалася. — Артуре, я ніколи тебе ні про що не просив. Але зараз… — Його владне, вольове обличчя спотворила гримаса пекучого болю. Йому було нестерпно важко вимовляти ці слова, звертаючись до мене, і все-таки заради сина він переступив через свою гордість. — Не убивай Гаральда, прошу тебе. Зжалься над ним, дай йому шанс виправитися. Нехай нас посадять в одну камеру, я зможу відрадити його… переконати в згубності зв’язку з Порядком.

Я зупинився за крок від Александра і струсив попіл на підлогу між нами.

— Я матиму на увазі твоє прохання, брате. Але нічого не обіцяю. Все залежатиме від обставин. Я не хочу проливати кров родича, хай навіть це кров від крові твоєї. Проте…

Я замовк, відчувши, що поблизу хтось оперує силами Порядку, намагаючись подолати блокувальні чари. Цей „хтось“ діяв із граничною обережністю, але я був насторожі і не дозволив йому заскочити мене зненацька.

Викликавши Образ Джерела, я завбачливо відступив до стіни. Бренда мерщій схопилася з крісла і приєдналась до мене, стискаючи тонкий, щільний жмут Формотворчих.