Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— І ти поставила своє запитання, уже маючи на увазі Дейдру-старшу?

— Атож. І тепер я хочу розпитати Бронвен.

— Думаєш, вона знає більше, ніж каже? — озвався Колін.

— Думаю, вона знає більше, ніж думає, що знає.

Дейдра-менша пирснула сміхом:

— От що, тітонько. Часом твої намагання якнайточніше висловити свою думку призводять до того, що тебе майже неможливо зрозуміти… До речі, про тітку Бронвен. Зараз вона явиться. — Дочка повернула голову саме в належний час і в належному напрямку, щоб зустріти Бронвен теплою усмішкою. — Привіт. Ми тебе заждалися.

Рудоволоса й зеленоока Бронвен, у минулому моя Снігова Королева, а нині королева Світла, весело вимовила:

— Бачу, у вас тут маленький пікнічок. Дуже мило! Можна приєднатися до вашої чудової компанії? — Оскільки ми не заперечували, вона сіла на вільний стілець між Коліном та Брендою й дістала сигарету. — Отже, що святкуємо?

— Точно не знаємо, — сказав я. — Можливо, чергову зміну влади.

— Отакої! Мій братик хоче скинути тебе з престолу?

Колін нервово посміхнувся:

— Боронь боже! Краще вдавлюся.

Бронвен миттю стала серйозною:

— Стривай-но! Ці похмурі жарти мені знайомі. Що сталося? Брендо, про що ти хотіла побалакати?

— Про викрадення Дейдри і вбивство короля Бріана, — відповіла сестра. — Орґанізатори цих злочинів ще живі?

— Емріс живий-здоровий. Але не чекайте, що я влаштую вам зустріч… навіть для тебе, Коліне.

— А що з Браном Еріксоном?

Бронвен недбало знизала плечима:

— Далебі, не знаю. Якось забула про нього. Залишила його в помірно-швидкому потоці часу, і якщо він досі живий, то йому вже за дев’яносто.

— Навряд він живий, — сказав Колін.

— А власне? — поцікавилася Бронвен. — На біса він вам?

— Хотіли поставити кілька питань стосовно Дейдри. Навіщо він переслідував її, навіщо влаштував викрадення…

— Ха! У відповідь ви почули б казки братів Грімм. Уявляєте, цей негідник намагався виправдати свої злочини „жорстокою необхідністю“. Хотів переконати мене, що єдиною його метою було зробити Дейдру Хазяйкою Джерела. — Бронвен збиралася розсміятися, але наші погляди змусили її похлинутися власним сміхом. — ТО ЦЕ СЕРЙОЗНО?!!

Небо було суцільно затягнуте хмарами, ішов дрібний дощ, ґрунт під нашими ногами був кам’янистий і слизький від постійної вологи. За словами Бронвен, дощ тут не припинявся ні на хвилину, а сонце ніколи не визирало з-за хмар. Краєвид був такий тоскно-одноманітний, що я мимоволі пощулилася. Хоча повітря було тепле й навіть задушливе, мені стало аж зимно. Так само почувалися й мої супутники — Дейдра, Колін та Артур.

— Паскудство, — висловив своє враження брат. — Гіршого місця для життя не вигадаєш.

— Тут неможливо жити, — зауважив Колін. — Тут можна хіба животіти.- Гляньте! — вказала Дейдра на хатину перед нами. — У вікні світло. Я відчуваю живу людину.

Обережно, намагаючись не послизнутися, рушили до хатини. Біля дверей зупинились, і я постукала. Усередині почуло гарчання, потім пролунав скрипучий голос:

— Заходь, мучителько. Ти домоглася свого. Я радий твоїй появі.

Ми ввійшли в невелике приміщення з прогнилою дощатою підлогою, покритими цвіллю стінами й мокрою стелею, з якої в кількох місцях падали краплі води. Посеред кімнати за грубо збитим столом сидів сивий згорблений дідуган у брудних лахах. Він нітрохи не був схожий на рожевощокого товстуна з дівочою зовнішністю, що про нього мені розповідав Артур.

На столі горіла свічка, відкидаючи тьмяне світло на розкриту книгу. У кутку кімнати на підстилці розташовувався величезний сірий вовчисько, чиє гарчання ми чули у відповідь на стукіт у двері. Піднявшись на передні лапи, він сторожко дивився на нас і загрозливо ошкірювався.

З нашою появою Бран Еріксон короткозоро примружився. На його старечому обличчі відбився подив — але ні сліду переляку.

— Ба! — сказав він. — До мене завітав його величність власною персоною. І вас, Кевіне МакШон, я пам’ятаю. А ця юна леді нагадує мені принцесу Дану.

— Я її дочка, — відповіла Дейдра.

— Он як! — Еріксон знову перевів погляд на Артура й Коліна. — А ви ніскілечки не змінилися. Вочевидь, ви здобули те, що було мені обіцяне — вічну молодість.

— От про це ми й хочемо поговорити, — озвалася я. — Про те, що було вам обіцяне. Про ваш зв’язок з колишньою Хазяйкою Джерела.

Еріксон зміряв мене допитливим поглядом:

— Перепрошую, пані. Боюсь, я не знаю вас. Або не пам’ятаю.