Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Ти й про це знаєш? — запитав він.

— Авжеж знаю. Бренда сказала, що ти вистрибнув на Дану із дзеркальця, забувши про одяг.

— Неправда, — буркітливо заперечив Брендон. — Берет я прихопив.

Пенелопа знову зайшлася сміхом. Вона була підозріло весела й життєрадісна навіть для свого активно-метушливого стану. Щось сталося, зрозумів я і вирішив прозондувати ґрунт:

— Бренда розповіла тобі про Джерело?

— Так, коротенько.

— І що думаєш?

У мене склалося враження, що Пенелопа ладна заплескати в долоні. Проте вона скорчила серйозну міну і постаралася зобразити досаду.

— Мені дуже прикро, Артуре. Я б хотіла стати твоєю помічницею, але… не готова до цього… до наслідків здобуття Сили.

— Розумію.

— А я не розумію, — озвався Брендон. — Може, поясните мені?

— Артур пояснить, — сказала Пенелопа. — Я сама майже нічого не знаю. Лише факт, що без цього не обійтися.

Я ствердно кивнув:

— На жаль, так. Раніше я не знав, що це обов’язково, а тепер ситуація змінилася. Тобі справді рано йти до Джерела. Ти ще не зустріла свого Одисея.

Пенелопа збентежилася, квапливо попрощалась і разом з напханою валізою зникла в Тунелі.

— З Одисеєм ти її класно підковирнув, — зауважив Брендон, щойно примарний силует Пенелопи розчинився в повітрі. — Але який стосунок це має до Джерела?

— Найбезпосередніший. — І я розповів братові про необхідність контакту з матеріальним світом та про його еротичні наслідки.

— Он воно як! — сказав Брендон. — Тепер ясно, чому Пенелопа так зраділа. Знайшлася поважна причина відкласти знайомство з Джерелом. І то на невизначений час — бо всіх потенційних Одисеїв вона відшиває з порога. В ній жінка ще не прокинулася — і, як мені здається, ще не скоро прокинеться.

„Дай боже“, подумав я, хоч і розумів, що це вкрай еґоїстично з мого боку. Але ж Пенелопа лише нещодавно ввійшла в моє життя, і я не хотів так швидко ділитися нею з іншим чоловіком…

— Типовий прояв батьківського егоїзму, — прокоментував Брендон, здогадавшись, які думки снують у моїй голові. — Ми, чоловіки, в цьому плані трохи схиблені. Сини ревнують матерів, брати — сестер, батьки — дочок.

— Ти теж ревнуєш Бренду? — запитав я.

На його обличчі з’явився стражденний вираз.

— Свого часу ревнував. Коли вона була одружена. А до того і після того не було підстав.

— А Бренда ревнива?

— Ніскілечки. Вона дуже приязно ставиться до жінок, що мені подобаються. От зараз вона просто в захваті від Дани… — Зненацька Брендон замовк і уп’явся в мене підозріливим поглядом: — Стривай-но, Артуре! Пам’ятаю, ти розповідав, що твоїми Провідниками до Джерела були Морґан Ферґюсон і Дана. А отже…

Я зітхнув:

— Так. У мене з Даною проблеми через ці кляті чари. Але згодом все владнається. Я вже маю досвід з Бронвен.

— Гм-м… Дана теж небайдужа до тебе, — сказав Брендон, марно намагаючись приховати ревниві нотки. — Це видно неозброєним оком… — Він ненадовго задумався. — А якщо Дана буде моїм Провідником? Може, це зруйнує попередні чари?

Я б покривив душею, якби сказав, що братова ідея мені сподобалася. Але не міг не визнати, що в його словах є певний сенс. Адже мій потяг до Бронвен почав сходити нанівець саме після того, як я пройшов до Джерела…

— Не стану заперечувати, — врешті відповів я. — Певна річ, за умови, що погодиться Дана. Якщо ти справді маєш серйозні наміри, сватайся до неї, отримуй її згоду, а після мого коронування я все влаштую.

— А чому тільки після коронування?

— Бо лише тоді корона зі Знаком Влади стане моєю власністю. Звісно, її будь-коли можна поцупити із скарбниці, але я не хочу цього робити. Це було б недоброю прикметою на початку мого правління. Отож вибирай: або днями я веду тебе до Джерела, і твоєю сполучною ланкою з матеріальним світом буде Бренда, або наберися терпіння й зачекай ще півтора місяця.

Брендон рішуче кивнув:

— Краще зачекаю. Сила не вовк, у ліс не втече, а от Дана… її треба звільнити від цих чарів.

— Вірніше, — уточнив я, — витіснити їх новими.

— Хай так! — брат з викликом глянув на мене. — Але я хочу одружитися з нею.

„Я теж хочу…“ майнула в моїй голові непрохана думка.

Невдовзі Брендон пішов до нашої каюти, щоб одягтися, а я нарешті взявся за те, що мав зробити ще три дні тому, але ніяк не наважувався. Після зречення Колін віддав до королівської скарбниці свій Знак Сили, що належав до авалонського комплекту чотирьох каменів, а з собою забрав трофейні — ті, що отримав від Гендріка Ґотійського. Таким чином, він мав при собі той самий Знак, за допомогою якого я вперше потрапив до Джерела. В принципі, це дозволяло мені зв’язатися з Коліном, де б він зараз не перебував.