Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Трохи повагавшись, Бренда встала навшпиньки й перехилилася через парапет. Я притримав її за талію.

Кілька довгих секунд сестра дивилася вниз, мов заворожена, потім рвучко відсахнулася, мало не збивши мене з ніг. Обличчя її було бліде, без кровинки, а очі гарячково блищали.

— Там безодня, — проказала вона. — Я бачила блакитне сяйво, що виходить з безодні…

— Ти мусиш там побувати, — сказала Бронвен. — Якщо, звичайно, ще хочеш здобути Силу.

— Так, хочу, — впевнено мовила Бренда. — Що я маю робити?

— Зануритися в Джерело.

— І все?

Бронвен лагідно усміхнулася їй:

— Це лише початок, любонько. Далі за тебе візьметься Джерело. Спочатку ти пройдеш Шлях Посвяти, де прилучишся до Сили. Потім — Коло Адептів, де навчишся нею користатися. Це Коло має дев’ять рівнів; до якого дійдеш — залежить від тебе. Першого разу я досягла лише третього, згодом дісталася восьмого, а от дев’ятий мені поки недосяжний. — Тут вона заздрісно зиркнула на мене. — Зате Артур одразу взяв усі дев’ять рівнів.

— І не треба ніякої підготовки? — запитала Бренда. — Жодних попередніх дій?

Бронвен похитала головою:

— Не буде ні тамтамів, ні ритуальних танців навколо Джерела, ні молитов про дарування Сили. — Вона знову всміхнулася. — Хіба що варто влаштувати невеличкий стриптиз, якщо не хочеш втратити свою симпатичну піжаму. Джерело сприйме твій одяг, як чужорідний предмет, і знищить його. Нехай Артур відвернеться, а ти…

— Ай, пусте! — відмахнулася Бренда. — Він мій брат, і мені нічого соромитися.

Незважаючи на заперечення сестри, я б таки відвернувся. Але вчасно збагнув, що наразі Бренда почувається дуже незатишно через послаблення контакту з Брендоном і через те гостро потребує моєї підтримки в цей відповідальний момент, коли їй належить переступити межу, за якою починається невідомість.

Нервовими рухами Бренда скинула піжаму і розпустила своє волосся. Потім зняла з пальця каблучку з Сапфіром, підступила до мене й поклала її разом зі шпилькою в кишеню моєї сорочки.

Я поцілував її в лоба.

— Щасти тобі, сестричко.

— Дякую, Артуре.

Бренда скочила на парапет, завмерла на мить, послала мені прощальну усмішку і рішуче ступила в безодню. Щойно вода зімкнулася над нею, вся поверхня Джерела спалахнула яскравим синім полум’ям.

— Ходімо звідси, — запропонувала Бронвен. — Зараз тут буде гаряче.

Я підібрав із трави сестрину піжаму, і ми поспіхом відступили.

Джерело починало шаленіти. Язики синього полум’я піднімалися чимраз вище, снопи яскравих жарин розліталися навсібіч. І хоча вони не завдавали нам жодної шкоди, лише трохи лоскотали, потрапляючи на відкриті ділянки шкіри, ми відійшли аж до дерев на краю прогалини.

Я дивився на розбурхане Джерело й нервово кусав губи. Як там Бренда? Що з нею? Чи все гаразд?…

— Не турбуйся, — сказала Бронвен, завваживши моє хвилювання. — Джерело прийняло твою сестру. Зараз вона проходить Шлях Посвяти.

— І довго це триватиме?

— Кілька годин. Залежить від того, скільки рівнів Кола Адептів підкоряться Бренді і як швидко вона їх пройде. Але тобі не обов’язково чекати. Хоч зараз повертайся в матеріальний світ — там застанеш сестру, що вже здобула Силу.

— А ти залишаєшся?

— Так. Я маю зустріти Бренду, коли вона вийде з Джерела. Це мій обов’язок як Хазяйки.

— Гм-м. Я б теж зачекав її. Але за годину чи дві захочу їсти…

— Їжа не проблема. На той час Бренда вже перейде в Коло Адептів, Джерело вгамується, і ми зможемо отримати від нього будь-який харч. Та й не лише харч, а що завгодно. Зрештою, Джерело є суттю всіх речей на світі. — Кілька секунд Бронвен помовчала. — Але тобі краще піти. Мені нестерпно бути поруч з тобою й відчувати твою байдужість до мене.

Я зітхнув:

— Розумію.

— Дідька лисого розумієш! — раптом скипіла вона. — Ти ще нічого не збагнув… ще час не настав… Іди геть, Артуре! Будь ласка…

Що мені залишалося робити? Звісно, я пішов.

Повернувшись у каюту корабля, я став свідком разючого парадоксу Безчасів’я. У момент своєї появи мигцем побачив біля столу три людські постаті — високого neхлопця в зеленій сорочці, що обіймав за плечі невисоку дівчину з лляним волоссям, стягнутими на потилиці у хвостик. Поруч з ними стояла та ж сама дівчина, але її волосся були розпущене і навіть трохи розпатлане.

Наступної миті ті двоє, що стояли обійнявшись, зникли, а дівчина з розпатланим волоссям кинулася до мене й почепилася мені на шию.