Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Навіть зараз? — здивувався я.

— Навіть зараз, — підтвердила Бренда. — Я відчуваю його присутність статично. На зразок стоп-кадру.

— Що це значить? — здивовано запитала Бронвен.

— Ми з Брендоном близнюки, — відповіла сестра. — Від самого народження маємо тісний емоційний контакт. Тож я й без каменів міцно зв’язана з матеріальним світом.

— Але ж так не можна! — запротестувала Бронвен. — Якщо зараз ти зануришся в Джерело, то потім зажадаєш рідного брата як чоловіка.

— Дурниці! — пирхнула Бренда. — Як можна зажадати самого себе? І взагалі, тут нічого не вдієш. Ми однаково не можемо перервати наш зв’язок. — Вона зробила паузу і тоскно додала: — Ані на мить…

Бронвен співчутливо зазирнула їй в очі:

— Ви постійно чуєте думки один одного?

Від цього припущення Бренда пощулилася.

— На щастя, ні. Зазвичай ми контактуємо на рівні емоцій. Але й це, повір, нестерпно.

— Охоче вірю, — кивнула Бронвен. Вона ненадовго задумалася, потім сказала: — Ну, що ж, Брендо. Раз ти Артурова сестра, я не чинитиму тобі перешкод. Ходімо до Джерела.

З цими словами вона повернулася до нас спиною і покрокувала вниз по протилежному схилу пагорба. Ми з Брендою пішли слідом.

„Артуре,“ подумки озвалася сестра. „Що ви там говорили про наслідки контакту?“

„Ну… словом, виникає взаємний фізичний потяг. Слава богу, ритуал улаштований так, що виключає можливість гомосексуальних зв’язків.“

„Тебе вабить до Бронвен?“

„Вже ні. Чари розвіялися.“

Я відчув, як Бренда вагається.

„Даруй за нескромність… Між вами щось було?“

„Нічого. Але Бронвен у цьому не завинила. Мені вдалося вгамувати свої гормони.“

„А як з Даною?“

Моє обличчя обдало жаром.

„Я не…“ Моя незакінчена думка супроводжувалася обертонами вищого порядку, у яких були присутні жага й сором, ніжність і каяття…

„Це твоя плата за Силу,“ співчутливо сказала Бренда. „Добре, що мені не доведеться платити таку ціну.“

„Певна цього?“

„На всі сто. Я не сприймаю Брендона як чоловіка, а він не сприймає мене як жінку. Ми відчуваємо одне одного як продовження власного єства. І, відповідно, я екстраполюю свою жіночу сутність на нього, а він свою чоловічу — на мене.“

„Тобто, для тебе він радше сестра, аніж брат?“

„До якоїсь міри… але не цілком. Все-таки Брендон чоловік, а я жінка. Ця наша роздвоєність, це шизоїдне сприйняття одне одного часом доводить нас до сказу. Іноді таке буває…“ Вона замовкла.

„То що ж буває?“ нетерпляче запитав я.

„Ах, Артуре! Невже не розумієш?“ у сестриних думках забриніли гіркота й безпорадність. „Уяви лишень, як почувається Брендон, коли в мене місячне…“ Відтак вона перервала зв’язок.

Тим часом ми спустилися з пагорба і ввійшли в мовчазний гай, де росли величезні дерева, схожі на вікові дуби, хіба що їхні широкі стовбури були зеленого кольору, а листя — фіолетове.

— Тут так тихо, — мало не пошепки мовила Бренда. — Ні шелестіння листя, ні співу птахів…

— Птахів тут немає, — не обертаючись, відповіла Бронвен. — І взагалі ніякої фауни. А існування флори в Безчасів’ї підтримує Джерело. Воно дало рослинам безсмертя у вічності, позбавивши їх можливості розмножуватися.

— Виходить, це штучний світ, — сказала Бренда.

— Це не світ, а Безчасів’я, — уточнила Бронвен. — Форма існування Джерела. А всі ці декорації — трава, дерева, земля, небо, — призначені для нас, людей, щоб ми не втратили почуття реальності в місці, де єдина реальність — Джерело.

Дерева перед нами розступилися, і ми вийшли на широку прогалину, у центрі якої знаходилося водоймище ідеально круглої форми, метрів шістдесяти в діаметрі, оточене мармуровим парапетом заввишки мені по пояс.

— Це Джерело? — запитала Бренда; в її голосі вчувалося легке тремтіння.

— Так, — кивнула Бронвен. — І, природно, з декораціями.

Я обійняв сестру за плечі, щоб побадьорити її, і ми разом наблизилися до Джерела. Бренда обережно торкнулася долонею до гладкого мармуру, а переконавшись, що він не б’є струмом і не обпікає, сперлася обома руками на парапет і спрямувала зачарований погляд на Джерело.

По поверхні водоймища пробігали концентричні хвилі. У центрі вода пухирилася, викидаючи вгору снопи яскравих синіх жарин. Вони злітали приблизно на метр і згасали в повітрі.

— Хвилювання посилюватиметься, — прокоментувала Бронвен. — Джерело відчуває присутність неофіта і готується прийняти його… або знищити. Брендо, зазирни вглиб. Тільки не вдавайся до сил. Просто подивися звичайним зором.