Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Артуре, братику! Це було чудово! Я пройшла всі дев’ять рівнів — як і ти!

— Радий за тебе, сестричко. — Я всадовив Бренду на ліжко і сам сів поруч. Вона вся тремтіла від радісного збудження. — Вгамуйся, сонечко, розслабся. Як почуваєшся?

— Просто казково! Я ніби знову народилася. Інакше дивлюся на світ, бачу нові обрії… — Її голос зірвався. — І мені страшно, Артуре. Трішечки — але страшно. Що робити з такою могутністю?

— Спочатку усвідом її, — порадив я. — Звикни до неї, навчися сприймати Силу як частку себе. А застосування завжди знайдеться… До речі, як зреагувала Бронвен на твій дев’ятий рівень?

— Привітала. Здається, цілком щиро. Хоча, звісно, заздрила.

— Думаю, тут справа в нашому досвіді спілкування з Формотворчими. А Бронвен ще дуже молода і… — Нараз я замовк, бо з Брендою коїлося щось дивне: її очі заплющилися, на вустах заграла бездумна усмішка, а з грудей вирвався протяжний стогін. — Що з тобою? Тобі погано?

— Мені добре, — млосно прошепотіла сестра. — Брендон… — Раптом вона розплющила очі і вражено вигукнула: — Де?!!

— Що „де“? — запитав я, геть збитий з пантелику.

„Брендон на зв’язку, — відповіла вона подумки. — Приєднуйся.“

Я негайно приєднався і тут-таки почув брата:

„Привіт, Артуре,“ він був схвильований і дуже збентежений. „У мене великі неприємності…“

„А де ти?“

„У ліжку з Даною.“

„Жартуєш!!!“

„Які там жарти! Зараз я в спальні, у ліжку, поруч зі мною Дана, і я певен, що не марю. Я, звичайно, не проти, але…“

„Як це сталося?“

„Не маю уявлення. Розмовляв по твоєму дзеркальцю з Даною, аж раптом мене замлоїло, пробрав мороз, замакітрилось у голові. Здається, на секунду знепритомнів, а прочумався вже тут. У ліжку. Голий.“

„Голий?!“ вигукнули ми з Брендою.

„Ну, не зовсім. Зі мною цей дурний берет з бомбоном.“

Я розсміявся — і подумки, і вголос.

„Ти вже щось розумієш?“ запитала Бренда.

„Поки нічого. Та все одно смішно.“

„Тобі це здається смішним,“ сумовито відгукнувся Брендон. „А як мені? Адже Дана думає, що я… оце…“

„Скандалить?“

„Ще ні. Схоже, я її добряче налякав.“

„Тоді не гай часу,“ грайливо порадив я, щиро сподіваючись, що він не послухається мене. „Скористайся з нагоди. Тобі ж відомо, що роблять чоловік та жінка на самоті. Тим більше в спальні, та ще й у ліжку.“

Брендон не відповів. Я вже був подумав, що він, ображений у своїх кращих почуттях, перервав зі мною зв’язок, аж тут брат обізвався:

„От чорт! Нові неприємності!“

„Що там іще?“ тривожно запитав я.

„До спальні ввійшла дівчина. Вродлива, руда, зеленоока, схожа на Дану, тільки вища і з веснянками. Мабуть, це твоя Дейдра.“ І він передав нам „картинку“. Образотворчі здібності Брендона залишали бажати кращого, проте сумнівів не було, що це справді Дейдра.

„Що вона робить?“

„Поки нічого. Застигла на порозі і дивиться на нас великими очима. Та, боюсь, зараз почне скандалити… Ой, почала!… Ну годі вже, я вшиваюся!“

„Навіть не думай!“ зупинив я його, скочивши на ноги й викликавши Образ Джерела. „Буде ще гірше. Зачекай мене.“

Бренда теж встала й міцно схопила мене за руку.

— Я з тобою.

— Гаразд. Поїхали!

Ми матеріалізувалися в дальньому кутку спальні, щоб ненароком не зачепити нікого з присутніх. Дана сиділа на краю ліжка і квапливо запинала халат. Брендон лежав, натягнувши до підборіддя ковдру, його обличчя паленіло від сорому, він часто кліпав очима, а на подушці біля нього валявся зім’ятий картатий берет. Перед ліжком, профілем до нас, стояла Дейдра і, взявшись у боки, гнівно дивилася на Дану.

— …таке! — роздратовано говорила вона. — Приводиш у мою спальню хлопців, щоб розпусничати з ними, а в разі чого — скинути все на мене. І це ти називаєш дружбою? Теж мені подруга!

— Артуре, Брендо… — полегшено зітхнув Брендон, побачивши нас.

Простеживши за його поглядом, Дейдра повернулася до нас. Її обличчя миттю втратило суворий вираз, голос став м’якшим:

— Привіт, Артуре. Ти вчасно нагодився. Уявляєш, ця скромниця… — Аж тут вона завважила Бренду і розгублено замовкла. Потім подивилася на Брендона і знову на Бренду. Нарешті все збагнула: — То це твій брат?!

— Так, люба, — відповів я, безтурботно всміхаючись. — І це зовсім не те, що ти подумала. Просто ми з сестрою влаштували один маґічний експеримент, а Брендон став його невинною жертвою.

— Он як? — в Дейдринім голосі чулася недовіра.

— Серйозно, — сказав я, намагаючись бути якомога переконливішим. — Брендон якраз знайомився з Даною через дзеркальце, аж тут наші з Брендою чари вийшли з-під контролю й закинули його сюди. — Я знизав плечима. — Твоє ліжко немов зачакловане. Три дні тому я казна-як опинився в ньому. А ось тепер — Брендон.