Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

Я розслабився і направив пучок своєї свідомості всередину Сапфіра. У його лабіринтах я відшукав кінець червоної нитки — слід від взаємодії з Коліновим Знаком Сили. Я став легенько тягти її до себе, аж поки відчув опір. Тоді надіслав уздовж нитки виклик:

„Коліне!“

Відповіді не було, проте я відчув чиюсь присутність на протилежному кінці. Я сильніше потягнув нитку, і ця присутність стала ще відчутнішою.

„Коліне, відгукнися!“

У відповідь нитка завібрувала, і мені почувся скрегіт зубовний. Зі мною відверто не хотіли спілкуватися, але я був настирливий і не відступав. Нитка між нами натяглася, як струна.

„Коліне!“ знову покликав я. „Це Кевін. Обізвись, прошу. Скажи щось.“

Нарешті присутність стала явною, встановився повноцінний контакт, і на мене наринув потік гнівних думок:

„Будь ти проклятий, Артуре Пендраґон! Навіщо кличеш мене? Що тобі ще треба?! Ти й так позбавив мене всього, що я мав.“

„Коліне, я не хотів…“

„Ах, ти не хотів! І обманювати мене не хотів, і відбирати корону. Навіть Дану ти в мене забрав! Я пропонував їй піти зі мною, пропонував Силу Джерела… І що ж — вона відмовилася! Через тебе!“

„Вибач, Коліне,“ винувато мовив я.

„Хай Бог тобі вибачає,“ з гіркотою відповів він і перервав зв’язок.

Занурений у пітьму королівський палац спав у передчутті завтрашніх свят. Спало також і місто, щоб уранці прокинутися під дзвони всіх авалонських церков і каплиць, що сповіщатимуть одразу про дві урочисті події. Спочатку в соборі святого Патріка відбудеться давно очікувана подія — вінчання леді Дейдри Лейнстер з Артуром Пендраґоном, що мало символізувати примирення двох династій і двох основних етнічних ґруп королівства. Потім святкова процесія рушить до собору святого Андрія Авалонського на коронування нового короля Лоґрісу, майбутнього володаря Землі Артура і всіх Серединних світів.

Я сидів у темній вітальні королівських покоїв, палив сигарету за сигаретою й віддавався гірким роздумам. Завтра Дейдра стане моєю законною дружиною, і почасти тому я не міг заснути. Ні, я зовсім не розлюбив Дейдру. Моє кохання до неї анітрохи не зменшилося, та разом з тим, не щоднини, а щогодини, зростало й міцнішало почуття до Дани. Це почуття, навіть за всього бажання, я не міг назвати просто потягом, хіттю, жагою. Це була любов — така сама, як до Дейдри… і водночас не така. Зі мною сталося щось неймовірне, чого раніше я й уявити не міг: ніжність і пристрасть у мені остаточно посварилися, оскільки першій миліша була Дана, а друга віддавала перевагу Дейдрі. Можливо, я трохи незграбно висловлююся, описуючи свій стан, але інших слів не доберу. Та й чи мають слова якесь значення…

Останнім часом моя ніжність дедалі впевненіше тріумфує над пристрастю, чому значною мірою посприяла чергова Дейдрина забаганка — вона раптом вирішила, що ми не повинні спати разом до весілля. Звичайно, я розумів, що це було продиктоване запізнілим бажанням дотриматися загальноприйнятих правил, і цілком погодився з нею — але всередині мене щось обірвалося. Між нами виникло відчуження, і моя незадоволена пристрасть звернулася ніжністю до Дани. Щовечора, лягаючи спати на самоті, я заплющував очі й уявляв у своїх обіймах Дейдру; та щойно моя свідомість поринала в дрімоту, обличчя моєї коханої змінювалося, геть-чисто зникали чарівні веснянки, бездоганно правильні риси пом’якшувалися, золотаво-руде волосся набувало вогненного відтінку і звивалося в кучері, а смарагдово-зелені очі дивилися на мене вже не так млосно, як лагідно… Я засинав, у думках обіймаючи Дану! І якщо ви назвете це сексуальною шизофренією, мабуть, я не заперечуватиму.

Проте немає такого лиха, щоб на добре не вийшло. Прагнучи відволіктися від особистих проблем, я за час подорожі з Лохлану в Авалон розробив детальний план заснування Дому. Перший його фаза, операція за кодовою назвою „Блеф“, почалася одразу після мого урочистого в’їзду до столиці королівства. Того ж вечора на розширеному засіданні Ради маґістрів чаклунських мистецтв я повідомив, що для успішного проходження обряду Причастя необхідна або висока майстерність у керуванні силами, або володіння певним обсягом знань з царини математики, фізики, астрономії, хімії та біолоґії. Як я й розраховував, місцеві чаклуни проковтнули наживку і ладні були негайно вгризтися зубами в граніт науки задля здобуття вічної молодості та могутності.

Розповсюдження навчальних посібників я поклав на Ферґюсона, і той оголосив, що видача книжок розпочнеться наступного дня після мого коронування. Підручники ми підібрали в одному з технолоґічно розвинених світів, де була у вжитку кімрійська мова (там вона називалася валійською), адаптували їх текст та термінолоґію до місцевих умов, доповнили чудовими ілюстраціями Пенелопи й надрукували на високоякісному папері з використанням найкращого поліґрафічного обладнання — це мало справити на наших чаклунів та відьом неабияке враження. Проґраму навчання я склав з такого розрахунку, щоб відстрочити бодай на рік настання кризи, яку спровокували своїми необережними обіцянками Дейдра та Морґан. (А старими і важкохворими чаклунами ми зайнялися негайно: для їх омолодження не конче необхідне було Причастя — головне, що вони мали Дар, який дозволяв провести процедуру відновлення орґанізму. Зараз це було основним заняттям близнюків і Пенелопи.)