Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

У герцоґових очах застигли мука й розчарування. Його біль зневіреної надії відгукнулась у мені, і я в пориві каяття за свої черствість та холодність, цілком щиро, невдавано, від чистого серця схлипнула й притислася до його грудей. Він кілька секунд простояв, мов паралізований, боявся повірити в те, що сталось, а тоді обняв мене за плечі й увіткнувся обличчям у моє волосся.

— Господи, донечко! Як довго я чекав цієї хвилини…

А Владислав стояв навколішки перед Беатрисою, яку вважав Цвітанкою, стискав у своїх руках її маленькі долоньки і не міг збагнути, чому вона плаче. Також він не розумів, чому плаче інша дівчинка, трохи старша…

Уже наступного дня, рано вранці, на Аґріс прибув великий загон інквізиторів на чолі із самим Ференцом Кароєм. Як з’ясувалося, реґент від самого початку був певен, що я збираюся до батька, і вирішив особисто зустрітися зі мною, щоб обговорити причини моєї втечі і, певна річ, переконати мене повернутися. Він був неабияк здивований, коли довідався, що разом зі мною в Шато-Бокері перебуває Владислав, тут-таки заявився до нашої спальні, де ми відсипалися після довгого та важкого дня, і безцеремонно підняв нас із ліжка, прагнучи чимшвидше в усьому розібратися.

Я зовсім не обмовилася, коли сказала, що реґент їхав на Аґріс для обговорення , а не з’ясування причин моєї втечі. З кількох обережних фраз, які він зронив на початку нашої розмови, я зрозуміла, що він добре обізнаний в обставинах народження Владилава — без сумніву, його люди гарно попрацювали на Бетиці й зуміли розкрити найбільшу таємницю Несторіанської Церкви. Із властивою йому проникливістю, Ференц Карой відразу здогадався, що я не все розповіла чоловікові, тому обмежився лише тонким натяком, давши мені зрозуміти, що він у курсі справ.

Прийнявши натяк до відома, я спеціально для нього повторила відредагований варіант своєї історії, із якого було вилучено нічну розмову з княгинею Мар’яною, а також найменші згадки про непорочне зачаття, месій та пророків. Прогалини в моїй розповіді реґент заповнював уже сам, ґрунтуючись на наявній у нього інформації. Коли я дійшла до зустрічі з Сандрою, то з виразу його обличчя здогадалася, що йому відомо і про пророцтво патріарха Несторія. Мені важко було судити, наскільки серйозно він до цього поставився; та, мабуть, приблизно так само, як я — з глибоким скептицизмом і, водночас, із побоюванням, що це може виявитися правдою.

А понад усе реґента вразила завершальна частина моєї оповіді — про те, як за кілька секунд Леопольд переніс мене крізь загадкову сизу імлу до Владислава, а потім доправив нас на Аґріс. Коли я закінчила, він геть розгублено мовив:

— Неймовірно! Приголомшливо! Я багато що бачив за своє довге життя і гадав, що мене вже немає чим здивувати. Та ні — від ваших пригод мені аж голова туманіє. Переселення душ, сліди, залишені тілами, блокувальний перстень, як маяк, надчутливість Леопольда… Але найнеймовірніше, найзапаморочливіше, найубивчіше — це, звісно, леґендарне Перехрестя світів!

— Що-що? — не збагнули ми.

Фернц Карой відповів не відразу, а спершу підійшов до дверей, прочинив їх і визирнув до передпокою.

— Іштване, — покликав він свого кота. — Розшукай Леопольда і приведи до мене. Мерщій.

— Гаразд, іду, — почувся буркітливий голос Іштвана. — От же ж ці люди! І подрімати не дають…

Реґент зачинив двері й повернувся до свого крісла.

— Питаєте, що таке Перехрестя світів, — заговорив він. — Це саме те, про що ви мені розповіли — заповнений сизою імлою простір, через який можна практично миттєво потрапити на будь-яку із сущих у світі Граней.

— То ви й раніше знали про це? — здивувалася я.

— Ну, сказати „знав“ було б великим перебільшенням. Згадки про Перехрестя світів зустрічаються в леґендах про драконів — не про теперішніх безмозких птахозміїв, а про стародавніх розумних істот, що колись населяли світ разом з людьми. Перекази стверджують, що справжнім драконам були підвладні будь-які відстані, вони долали їх майже миттєво, перелітаючи через певний простір, який самі називали Споконвічною Пусткою. А згодом люди, переповідаючи леґенди, дали цьому феномену іншу назву, конкретнішу і не таку страшну — Перехрестя світів.

— Гм, — озвався Владислав. — А я завжди вважав історії про драконів чистими вигадками.

— І я так думала, — сказала я.

Реґент кивнув:

— Маю визнати, що і я донедавна не вірив, що колись на світі існували розумні дракони. Лише кілька років тому, в одній з наших розмов Метр… — Раптом він замовк, а в його очах спалахнули вогники. — То он воно що! Виходить, Метр не просто вдовольнив мою цікавість. Він готував мене до цього — до того, що сталося з Леопольдом!