Террі Гудкайнд - Перше Правило Чарівника

Зверху долинув громовий рев. Річард задер голову і побачив Скарлет. Дракониха повільно спускалася по спіралі, готуючись приземлитися біля підніжжя сходів. Гвардійці, волаючи і спотикаючись, кинулися врозтіч. Скарлет спланувала на кам'яні плити перед Річардом, Келен, Зеддом і двома діточками.

— Річард! Річард! — Прокричала дракониху, стрибаючи з ноги на ногу. Величезні крила тремтіли від збудження. Червона голова метнулася до Шукачеві. — Яйце проклюнулися! Там такий прекрасний малюк! Ну зовсім як ти говорив! Давай полетимо в гніздо. Я хочу, щоб ти сам помилувався на мого дракончика! Він такий сильний! Тримаю парі, не пройде і місяця, як він навчиться літати. — Тут Скарлет нарешті звернула увагу на гвардійців. Вона повернула голову, обводячи присутніх критичним поглядом. Потім звернулася до Річарду: — О духи! Знову зв'язався з цілим військом? Тобі підсобити? Як щодо драконячого полум'я?

— Ні, ні, Скарлет, — з посмішкою відповів Шукач, — все нормально.

— Ну тоді забирайся, я віднесу тебе до малюка.

Річард обійняв Келен за талію.

— Якщо ти візьмеш і Келен, я буду щасливий відправитися з тобою.

Скарлет оглянула сповідницю з голови до п'ят.

— Якщо вона з тобою, вона бажана гостя.

— Річард, — сказала Келен, — а як бути з Сіддіном? Везелен і Савідлін з розуму сходять від занепокоєння. — Зелені очі зробилися глибокими і серйозними. Дівчина припала до Шукачеві і прошепотіла: — І у нас залишилося незакінчена справа в будинку духів. Думаю, там до цих пір лежить те саме яблуко.

Рука Келен ще міцніше обвила його талію, куточки губ злегка здригнулися. Річард впізнав цю посмішку, і в нього перехопило подих.

Він насилу відірвав очі від коханої і подивився на Скарлет.

— Коли Даркен Рал літав з тобою в Плем'я Тіни, він викрав цього малюка. Його мати сумує, як ти сумувала за своїм дракончиком, і жадає повернути сина. Чи не віднесеш ти нас туди після того, як ми відвідаємо твого малюка?

Велике око Скарлет втупилося в Сіддіна.

— Я цілком можу зрозуміти занепокоєння його матері. Вирішено. Забирайтеся.

Зедд ступив уперед і, підперши боки, встав перед дракониху.

— І ти дозволиш людині літати на тобі? — З сумнівом запитав Чарівник. — Ти, червоний дракон? Ти віднесеш його туди, куди він побажає відправитися?

Скарлет пихнула на Чарівника димом, змусивши його відступити на крок.

— Людину — ні. Але це Шукач. Для нього я б полетіла куди завгодно, хоч у підземний світ.

Річард, хапаючись за гребені драконихи, забрався їй на шию. Келен передала йому Сіддіна. Шукач посадив малюка собі на коліна і простягнув руку Келен. Та влаштувалася позаду, обхопила Річарда руками, поклала голову йому на плече і міцно пригорнулася до нього.

Річард нахилився до Чарівника.

— Бережи себе, друже мій! — Він обдарував старого широкою посмішкою. — Птахолов буде щасливий, коли дізнається, що я все-таки зважився взяти дружину з Племені Тіни. Де тебе шукати?

Зедд підняв худу руку і дружньо ляснув Річарда по щиколотці.

— В Ейдіндрілі. Приходь, коли будеш готовий.

Річард кинув на Чарівника погляд, сповнений рішучості, і нагнувся ще нижче.

— І тоді ми поговоримо. Це буде довга розмова.

— Я сподіваюся, — посміхнувся Зедд.

Річард підморгнув Речел, помахав рукою Чейзу і легенько ляснув дракониху по червоній лусочці шиї.

— Вперед, мій друже!

Скарлет з ревом випустила стовп полум'я і піднялася вгору, несучи своїх друзів вдалину.

Зедд дивився услід відлітаючим друзям до тих пір, поки дракон не перетворився в ледь помітну темну крапку в небі. Чарівник постарався вгамувати неспокій. Чейз погладив по голівці Речел, потім схрестив руки на грудях і, піднявши брову, подивився на Чарівника.

— Як для лісового провідника він віддає занадто багато наказів.

— Що правда, то правда, — розсміявся Зедд.

По кам'яних сходах збігав вниз лисий коротун, відчайдушно розмахуючи руками.

— Чарівник Зорандер! Чарівник Зорандер! — Він нарешті добіг і зупинився поруч з Зеддом, намагаючись віддихатися. — Чарівник Зорандер!

— В чому справа? — Насупившись, запитав Чарівник.

Чоловічок ніяк не міг відновити дихання.

— Чарівник Зорандер, біда!

— Що за біда? І хто ви такий?

Коротун підійшов ближче і, знизивши голос, почав змовницьким тоном:

— Я старший майстер персоналу склепу. У нас біда. — Очі-намистинки заметушилися по сторонам. — Біда в склепі.

— У якому ще склепі?

Очі чоловічка викотилися від подиву.