Террі Гудкайнд: Перше Правило Чарівника

— Ти переміг мене, Зеддікус Зул Зорандер. Але перемога твоя не остаточна.

— Самовпевнений до останнього подиху?

Рал посміхнувся.

— Скажи мені, хто він?

— Шукач, — відповів Зедд, здивовано знизав плечима.

Даркен Рал, пересилюючи біль, хрипко засміявся.

— Адже він твій син? Ну що ж, принаймні мене переміг народжений з даром. Я знаю, ти його батько.

Зедд негативно похитав головою, його рот скривився в сумній посмішці.

— Він мій онук.

— Ти брешеш! Для чого ж тобі треба було накидати на нього мережу, яка приховувала ім'я батька?

— Я огорнув Річарда мережею лише тому, що хотів приховати від нього ім'я блакитноокого покидька, який згвалтував його матір і подарував йому життя.

Брови Даркена Рала зметнулися вгору.

— Твою дочку вбив Квод! Батько казав мені!

— Всього лише маленький трюк. Я повинен був захистити її від небезпеки. — Зедд спохмурнів. — Ти навіть не знав, хто вона така, але все одно поглумився над нею. І, сам того не бажаючи, подарував їй щастя. Ти залишив їй Річарда.

— Я його батько? — В жаху прошепотів Рал.

— Так. Коли ти згвалтував мою дочку, я зрозумів, що не зможу покарати тебе. Я хотів тільки одного: захистити і втішити її. Ми перебралися в Вестланд. Там моя дочка зустріла молодого вдівця, на руках якого після смерті дружини залишився синочок. Джордж Сайфер був хорошою, доброю людиною. Я пишався тим, що у мене такий зять. Джордж знав правду, але це не заважало йому любити Річарда, як рідного сина. Але про те, хто я такий, він навіть не здогадувався. Це було надійно приховане за допомогою чар. Я міг би зненавидіти Річарда за те, що він твій син. Але хіба цей малюк був винен у злочинах свого батька? Я полюбив його таким, який він є. Ти не знаходиш, що він справжній чоловік? Тебе переміг той самий спадкоємець, про якого ти так мріяв. Спадкоємець, народжений з даром. Це рідкість. Річард Сайфер — істинний Шукач. Кров Ралів змішалася в його жилах з кров'ю Зорандерів. Запальність і схильність до насильства врівноважені в ньому здатність до любові, розуміння і прощення.

Навколо Даркена Рала замиготіли чорні тіні магії Одена. Корчачись від болю, він ставав все прозоріше і прозоріше. Як дим.

— Подумати тільки, Будинок Ралів поріднився з Будинком Зорандерів! Все-таки він мій спадкоємець. Значить, в якомусь сенсі, я переміг, — прохрипів Даркен Рал.

Зедд негативно похитав головою.

— Ти програв. Програв по всіх статтях.

Світло і темрява змішалися і закружляли в ревучому вихорі. Земля здригнулася. Чорний, як дьоготь, магічний пісок, втягнуло у вир, який обертався над безоднею. Звуки світу живих і царства мертвих злилися в єдине страхітливе виття.

До Зедда долинув гучний, порожній голос Дарка Рала.

— Читай пророцтва, старий. З них ти дізнаєшся, що для мене ще не все втрачено. Я — ПОСЕРЕДНИК.

Сліпучий яскравий спалах на мить засліпив Зедда. Чарівник прикрив очі рукою. Сніп розпечених до білого променів пронизав скляний дах і вистрілив в небо. Другий пучок полетівв в чорні глибини. Пролунав пронизливий вереск. Від нестерпного жару затремтіло повітря. Сад Життя осяявся мертвенно білим сяйвом.

Настала тиша.

Зедд обережно розплющив очі. Магічний пісок зник. Там, де тільки що була бездонна воронка, залишилося рівне коло голої землі. Пролом між двома світами закрився. Принаймні Зедд хотів сподіватися, що це дійсно так.

Чарівник відчув, як у нього знову вливається сила. Господар Палацу пропав, і його магія поволі зникала.

Зедд встав перед вівтарем, звів руки до небес і закрив очі.

— Я знімаю всі закляття. Відтепер я — той, ким був колись, Зеддікус Зул Зорандер, Чарівник першого рангу. Нехай всі знову дізнаються про це. І про все інше теж.

Народ Д'хари був пов'язаний з Будинком Ралів давніми узами, викованими магією тих, хто правив країною. Ланцюг намертво прикував народ Д'хари до Дому Ралів, а Будинок Ралів — до людей цієї країни. Тепер, коли закляття зникло, багато людей відчують цей зв'язок і зрозуміють, що Річард — новий Магістр Рал.

Доведеться Зедду розповісти Шукачеві, хто його справжній батько. Тільки не сьогодні. Спочатку він підшукає слова. Йому багато доведеться розповісти, але не сьогодні.

Річард знайшов Келен на пустинному майданчику для присвят. Дівчина стояла на колінах біля краю басейну. Навколо шиї у неї все ще висіла знята з лиця пов'язка. Опущені плечі здригалися від ридань. Довге волосся хвилями котилося по спині. Келен подалася вперед, міцно стиснула обома руками кинджал і приставила вістря до грудей. Річард підійшов до неї і зупинився, торкнувшись складок блискучого білого плаття.