Террі Гудкайнд: Перше Правило Чарівника

— Не роби цього, — прошепотів він.

— Я повинна. Я люблю тебе, любий, — простогнала Келен. — О духи! Я торкнулася тебе владою сповідниці! Краще померти, ніж бути твоєю пані. Ціною моєї смерті ти знайдеш свободу. Іншого шляху немає. — Дівчина знову зайшлася в риданнях. — Поцілуй мене на прощання і йди. Не хочу, щоб ти при цьому був присутній.

— Ні.

Сповідниця підвела на нього очі.

— Що ти сказав? — Недовірливо перепитала вона.

Річард упер руки в боки.

— Я сказав: «Ні». Ніяких поцілунків. Ти тільки подивися на себе! І з чого це тобі спало на думку прикрасити лице цими безглуздими блискавками? Та я ледве зі страху не помер, коли тебе побачив! Поки ти так розмальована, про поцілунки не може бути й мови.

Келен ошелешено втупилася на Шукача.

— Я ж торкнулася тебе своєю владою! Ти не можеш мені ні в чому відмовити.

Річард підсів ближче до сповідниці і взявся діловито розв'язувати кляп, який бовтався у неї навколо шиї.

— Значить, так. Ти звеліла мені поцілувати тебе, — він змочив ганчірку в воді, — а я сказав, що не стану цього робити, оскільки твій бойовий малюнок наводить на мене жах. — Річард обережно потер обличчя Келен. — По-моєму, єдине вірне рішення — змити ці штуковини.

Келен не пручалася. Закінчивши свою роботу, Річард відкинув кляп. Він заглянув в широко розкриті зелені очі, встав перед сповідники на коліна і ніжно пригорнув її до себе.

— Річард, я звернула на тебе магічну силу. Я відчувала це. Я чула це. Я бачила це. А ти залишився тим самим. Так не буває! Поясни мені, чому магія не поневолила тебе?

— Тому, що я був захищений.

— Захищений? Чим?

— Любов'ю. Я зрозумів, що люблю тебе більше за життя. Що готовий прийняти все, навіть жалюгідну долю раба, тільки б ніколи з тобою не розлучатися. Я хотів одного — присвятити тобі своє життя, і в ім'я любові готовий був пожертвувати всім. І ось, усвідомивши, як сильно я люблю тебе, як прагну, незважаючи ні на що, належати тобі, я зрозумів: магія проти мене безсила. Що може змінити якийсь дотик, якщо я і без того відданий тобі? Мене торкнулася твоя любов, в ній я знайшов захист. Я вірив всім серцем: ти відчуваєш те ж саме. У мене не було страху. Засумнівайся я хоча б на мить, магія тут же відшукала б тріщину і заволоділа мною. Але я забув, що таке страх. Через любов! І любов моя виявилася цільна і бездоганна. Вона захистила мене від магії.

Келен обдарувала його своєю особливою усмішкою.

— Правда? І зовсім ніяких сумнівів?

Річард посміхнувся у відповідь.

— Ну, якщо вже зовсім чесно, то, побачивши на твоєму лиці ті лінії, я порядком злякався. Я не знав, що можуть означати ці моторошні блискавки, а тому схопився за меч. Вбивати я тебе, зрозуміло, не хотів. Мені просто треба було виграти час, щоб подумати. Але потім я зрозумів, що це неважливо. Ти — Колишня Келен, і я люблю тебе, як і раніше. Все інше не має значення. Більше всього на світі я хотів, щоб ти торкнулася мене. Адже тоді б я зміг би довести тобі мою безмірну відданість і любов. Ну а потім мені довелося влаштувати спектакль з риданнями і заламуванням рук. Вибач, але інакше нам не вдалося би зупинити Рала.

— Цей «бойовий малюнок» означає, що я теж пожертвувала всім заради тебе, — прошепотіла Келен, обіймаючи Шукача.

Вони стояли на колінах, тісно притулившись один до одного, і Річард цілував її наяву так, як уже робив це тисячі разів у своїх снах і мареннях. Річард цілував кохану до тих пір, поки у нього не закрутилася голова, а потім цілував ще і ще, не звертаючи ніякої уваги на здивовані погляди випадкових перехожих.

В обіймах Келен Річард втратив будь-яке уявлення про час. Нарешті, згадавши про старого чарівника, він встав з кам'яних плит і допоміг піднятися Келен. Річард ніжно обійняв дівчину за талію, та схилила голову йому на плече, і вони побрели в Сад Життя. Вони зупинилися перед різьбленими дверима, поцілувалися ще раз і увійшли в сад.

Зедд стояв перед вівтарем, задумливо погладжуючи підборіддя. Келен впала перед Чарівником на коліна і притулилася щокою до його руки.

— Зедд, він любить мене! Він зумів перемогти мою магію! Зедд, він відшукав спосіб!

— Довго ж він провозився з цією задачкою, — пробурчав старий.

Келен піднялася з землі.

— Ти що, знав, як це зробити?

Її питання обурило Зедда.

— Звичайно, знав. Я — Чарівник першого рангу.

— І ти нічого не сказав нам?

Зедд посміхнувся.

— Скажи я вам хоч слово, і фокус не вийшов би. У будь-якому знанні завжди приховано зерно сумніву. А де сумнів — там невдача. Щоб врятуватися від магії сповідни, необхідно повністю відмовитися від своєї волі. Поставити на карту все. Річард повинен був піти на це сам — добровільно, безкорисливо і безоглядно, інакше у нього нічого би не вийшло.