Террі Гудкайнд - Перше Правило Чарівника

Майкл полегшено зітхнув. Шукач напружився.

— Але я не вправі вибачити інше. Через твої дрібні амбіції безліч людей поплатилося життям. Ти будеш страчений за ці злочини. Не за ті, що скоїв проти мене.

Чейз потягнув Майкла з Саду. Той кричав і плакав.

Річард з болем дивився йому вслід. Реакція брата викликала в нього дрож.

Зедд поклав долоню поверх стискаючу ейдж руку Шукача.

— Відпусти це, мій хлопчику.

Душевна біль, що охопила Річарда, була настільки сильною, що він забув про біль фізичну, заподіювану ейджем. Річард глянув на Зедда і прочитав в очах одного те, чого ніколи не бачив раніше: розділене страждання. Він випустив ейдж.

Очі Келен розширилися.

— Річард, ти повинен це зберігати?

— Поки що так. Я дав обіцянку тій, яку вбив. Вона допомогла мені зрозуміти, як сильно я люблю тебе. Даркен Рал розраховував, що вона мене зламає, а вона навчила мене тому, як перемогти його. Якби я зараз викинув ейдж, я відрікся б від того, що живе у мене всередині, від самого себе.

Келен взяла його за руку.

— Я не в змозі зрозуміти тебе, але думаю з часом все прийде.

Річард окинув поглядом Сад Життя. Смерть Дарка Рала. Смерть батька. Правосуддя відбулося. Батько… Річард знову відчув біль втрати. Що ж, принаймні, він виконав свій обов'язок. Він не забув жодного слова Книги Зниклих Тіней. Батько може спочивати з миром.

Зедд поправив складки довгого балахона.

— О духи! Невже у всьому величезному будинку не знайдеться для гостей шматочка хліба? — Пробурчав Чарівник.

Річард засміявся, взяв друзів під руки і повів в ту саму обідню залу, куди він колись супроводжував Денну. Здавалося, смерть господаря не торкнулася звичного розпорядку життя. Мешканці Палацу, ніби нічого й не сталося, сиділи за столиками. Річард вибрав затишне містечко в самому кутку зали. До прийшлих тут же підбігли слуги. На підносах апетитно диміли чаші, наповнені гострим супом, стояли страви з рисом та овочами, чорний хліб і сир. Здивовані та усміхнені слуги ще довго продовжували носити їжу до їхнього столика, а порядком зголоднілий Чарівник невпинно спустошував тарілку за тарілкою.

Річард надкусив шматочок сиру і, скривившись, кинув його на стіл.

— Що трапилося? — Поцікавився Зедд.

— Це найогидніший сир, який мені коли-небудь доводилося їсти! Смак прямо-таки нудотний!

Зедд підняв скибочку, покрутив його в руках, понюхав і ризикнув спробувати.

— Самий звичайний сир, мій хлопчику. — Чарівник знизав плечима.

— Чудово, тоді їж його сам.

Зедд не став відмовлятися. Річард і Келен швидко покінчили з закускою і, посміхаючись, дивилися на старого. Нарешті Зедд задоволено відсунув останню тарілку, і вони відправилися на прогулянку по Народному Палацу.

Загудів дзвін, який скликав на посвяту. Довгий передзвін, багаторазово відбитий луною, заповнив собою всі зали і коридори. Мешканці Палацу поспішно кинулися до майданчиків і, ставши навколішки, почали співуче повторювати формулу посвяти. Подібне видовище явно не викликало захоплення у Матері-сповідниці. Річард подумав було, що не завадило б скасувати цей ритуал, але потім вирішив, що головне він уже зробив.

Друзі покинули похмурі палацові лабіринти. Яскраві промені зимового сонця на мить засліпили їх. Сходи, висічені в камені, спускалася у величезний кріпацький двір. Підійшовши до краю обриву, всі троє завмерли. Внизу виднілася незліченна кількість народу. У Річарда вирвався здивований вигук.

Двір був заповнений воїнами. Тисячі солдатів, шеренга за шеренгою, вишикувалися перед Шукачем і застигли по стійці смирно. Попереду, біля самого підніжжя сходів, стояла особиста охорона Першого Радника, що носила раніше, до вступу Майкла на посаду, почесне звання Вестландської внутрішньої гвардії. Вітер грав жовтими знаменами. Щити і палиці блищали на сонці. Позаду гвардійців виднілося грізне вестландське військо. А далі — численні сили Д'хари. Найпершим, склавши руки на грудях, стояв Чейз. Страж кордону, мружачись, дивився на Шукача. Поруч з Чейзом стирчав вкопаний в землю кілок з відрубаною головою Майкла. Пануюча навколо тиша потрясла Річарда.

Зедд рішуче підштовхнув одного вперед. Келен стиснула його лікоть і, тримаючись дуже прямо, пішла поруч, минаючи довгі прольоти і широкі сходові площадки. Чейз дивився прямо в очі Шукачеві. Річард зауважив Речел. Правою рукою дівчинка міцно трималася за штанину Чейза, лівою — стискала свою Сару. З іншого боку в ляльку вчепилася рука Сіддіна. Ледве побачивши Келен, Сіддін відпустив ляльку і помчав до сповідниці. Келен, сміючись, підхопила хлопчика на руки. Він посміхнувся Річарду і збуджено заторохтів щось на своїй мові. Келен притиснула малюка до себе, пошепталася з ним і, опустивши на землю, взяла за руку.