Террі Гудкайнд - Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

— Візьми в дорогу на знак нашої вдячності за поздоровлення і подарунок.

Шота поцілувала Келен в щоку і взяла вузлик. Самюель, здавалося, був вельми радий. Річард підійшов до Келен і став поруч. Шота посміхнулася йому і теж поцілувала в щоку. Потім вона подивилася на нього дивним, замисленим поглядом.

— Спасибі вам обом. А потім вона зникла. Просто зникла. Зедд і Енн як і раніше стояли на узвишші разом з Карою і рештою людей. Зедд підійшов до Річарда і Келен.

— Що це з Шотою? Оголосила перемир'я і тут же зникла, не сказавши ні слова?

Келен нерозуміючи насупилася.

— Вона говорила з нами. — Зедд озирнувся.

— Коли? У неї ж не було часу.

— Я теж хотіла з нею поговорити, — вставила Енн. Келен подивилася на Річарда. Річард подивився на Зедда.

— Вона наговорила нам багато приємного. Можливо, їй не хотілося, щоб ви чули, як вона розсипається в люб'язностях.

Зедд пирхнув.

— Безсумнівно.

Келен торкнулася темного каменю. Потім обняла Річарда і притиснулася до нього.

— Що ти про це думаєш? — Прошепотіла вона. Річард подивився туди, де зовсім недавно стояла Шота.

— На сьогоднішній день вона права: ми разом, це те, про що ми мріяли, і ми повинні радіти тому, що наші мрії нарешті збулися. Я так втомився від всього, що сталося, адже ще залишився Джеган. Але поки я не хочу думати ні про що інше, крім того, що мені добре з тобою і я тебе люблю.

Келен поклала голову йому на груди.

— Напевно, ти правий. Давай поки не будемо нічого ускладнювати.

— Так, для хвилювань у нас ще буде час. — Він посміхнувся їй. — Правильно?

Келен забула про Шоту і посміхнулася у відповідь, думаючи тільки про сьогодення.

— Правильно.

Бенкет продовжувався. Келен знала, що весілля, ймовірно, триватиме всю ніч, і, знайшовши хвилинку, шепнула Річарду, що їй би не хотілося сидіти до закінчення свята. Річард поцілував її в щоку і сказав Птахолову, що з дозволу присутніх вони втечуть. Вони збиралися піти в будинок духів. Будинок духів мав особливе значення для них обох.

Птахолов посміхнувся.

— У вас був довгий день. Доброго сну. — Річард і Келен ще раз подякували усім і нарешті залишилися одні в будинку духів, де було тихо і жарко горів вогонь у вогнищі.

Вони подивилися один одному в очі; в цю хвилину слова були зайві.

Бердіна підбадьорилася, коли подвійні двері з шумом відчинилися. Немов вогненний ураган, вони увірвалися в Палац сповідниць — дюжина Морд-Сіт, затягнутих у червону шкіру.

Стражники розступилися, намагаючись при цьому не виглядати занадто переляканими, і зайняли новий пост на безпечній відстані. Ці дванадцять жінок навіть не удостоїли їх увагою.

Морд-Сіт зупинилися. І в залі знову запанувала тиша.

— Бердіна, рада тебе бачити.

Бердін дозволила собі злегка посміхнутися.

— Ласкаво просимо, Ріккі. Але що ви тут робите? Магістр Рал велів вам чекати його повернення в Народному Палаці.

Рікка роззирнулася, потім її погляд знову зупинився на Бердіні.

— Ми почули, що Магістр Рал тут, і вирішили, що повинні бути ближче до нього, щоб його захищати. Ми залишили в Палаці всіх інших Морд-Сіт на випадок, якщо він несподівано приїде туди. Ми повернемося додому тільки разом з ним.

Бердіна знизала плечима.

— Схоже, він вирішив, що його будинок тут.

— Це як він забажає. Але ми тепер будемо з ним. Де він — ми хочемо доповісти про своє прибуття!

— Він поїхав на власне весілля. Кудись на південь. Ріккі насупилася.

— А ти чому не з ним?

— Він наказав мені залишитися тут і доглянути за справами. З ним Кара.

— Кара. Добре. Кара не дозволить, щоб з ним щось сталося. — Ріккі на мить задумалася і знову насупилася. — Магістр Рал одружується?

Бердіна кивнула.

— Так. Він закоханий.

Решта Морд-Сіт перезирнулися, а Ріккі вперлася руки в боки.

— Закоханий. Магістр Рал закохався. Щось я не можу собі цього уявити, — пробурчала вона. — Він щось затіяв. Ну нічого, розберемося. А де інші?

— Холлі була вбита. У битві, коли захищала Магістра Рала.

— Благородна смерть. А Раїна?

Тільки зусиллям волі Бердіні вдалося відповісти спокійно:

— Раїна померла нещодавно. Вбита ворогом. Ріккі подивилася їй в очі.

— Мені шкода, Бердіна. Бердіна кивнула.

— Магістр Рал оплакував її — як і Холлі. У насталій тиші Морд-Сіт втупилися на Бердіну. Вона була вражена почутим.

— Схоже, з цією людиною у нас буде багато клопоту, — пробурмотіла Ріккі.

Бердіна посміхнулася:

— Я думаю, він скаже про тебе те ж саме.