Террі Гудкайнд - Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

— А ти? — Глянув він на Кару.

— Мені завжди хотілося подивитися на світ.

Річард, посміхнувшись, за допомогою Келен і Кари піднявся на ноги. В голові дзвеніло, але в порівнянні з тим, що він відчував до того, це були дрібниці. Келен простягнула йому меч. Річард перекинув перев'язь через плече, відчуваючи звичну важкість піхов біля стегна. І так уже відмінно знаючи свій меч, відтепер він все ж таки відчував до нього ще більшу повагу.

— Передати не можу, як я рада повернути його тебе, — безпорадно посміхнулася Келен. — Я маю на увазі ось так.

Далі по коридору, ледь освітленому парою свічок, їх в напівтемряві тривожно чекав Каміль і ще кілька людей. Нікого з них, крім Каміля, Річард не знав.

— Радий тебе бачити, Каміль, — ляснув він по плечу стривоженому хлопчині.

— Річард, я її бачив! Я бачив статую! — Посмішка юнаки зів'яла. — Шкода, що її зруйнували.

— Це всього лише шматок каменю. А справжня краса в тих ідеях, що вона втілювала.

Стоячі в сутінковому коридорі люди закивали. І тут Річард впізнав жінку з пораненою ногою. Він посміхнувся їй. А вона, поцілувавши кінчики пальців, торкнулась його чола.

— Благословенний будь за сміливість, за те, що ти виліпив цю статую. Ми всі дуже раді, що ти вижив, Річард.

Річард подякував усім за турботу.

Грунт знову трусонуло.

— Що це? — Поцікавився Річард.

— Стіни, — відповів один із чоловіків. — Народ трощить стіни з цими зображеннями смерті на них.

Хоча основна маса народу була зайнята тим, що трощила стіни, подекуди ще йшло побоїще. У загасаючому світлі дня Річард розрізнив на пагорбах колотнечі. Схоже, досить багато зовсім не прийшли в захват від тих ідей, що він втілив в статуї. Це ті, хто боявся свободи і волів тупе існування, коли не треба думати самостійно.

Однак територія палацу була вже в надійних руках. Вогонь свободи поширювався все далі, розпалюючи полум'я змін.

На площі півкруг стін і колон, за винятком однієї, як і раніше міцно стояли. І все ж відчувалося тут щось нове. Це було місце, де люди побачили статую і вибрали життя і свободу. І не стали руйнувати цю частину палацу.

Річард поворушив чоботом мармуровий пил. Шар пилу — тільки це і залишилося в центрі площі на місці статуї. А все. мало-мальськи вартісні осколки люди розтягнули на пам'ять.

Віктор, який стояв внизу з групою людей, побачив Річарда, Каміля і Ніккі, яких знав. Разом з Іцхаком він помчав до них вгору по сходах, гукаючи на бігу:

— Річард! Річард!

Річард стояв, підтримуваний під руки Камілем та Карою. Сил кричати у нього не було, тому він просто чекав, коли вони наблизяться. Ті підбігли, важко дихаючи.

— Річард, ми перемагаємо! — Вигукнув Віктор, вказуючи на пагорби. — Всі ці чинуші змилися, і ми…

І замовк, втупившись на Келен. Іцхак теж витріщився на неї, потім стягнув з голови свій червоний капелюх.

Віктор кілька разів відкрив і закрив рот, перш ніж зумів вимовити хоч слово. Зазвичай сильно жестикулюючи, цього разу він лише просто вказав на Келен пальцем ніби вона не з плоті і крові, а видіння.

— Ти… — Видихнув він. — Ти — кохана Річарда!

— Звідки ти знаєш? — Посміхнулася Келен.

— Я бачив статую.

Річард побачив, як обличчя Келен заливається краскою.

— Вона не зовсім як я, — ввічливо запротестувала Келен.

— Та ні, не зовні, а… характер. Ти володієш такими ж якостями.

Келен посміхнулася. Його слова їй сподобалися.

— Віктор, Іцхак, це Келен. Моя дружина.

Обидва чоловіки тупо моргнули і дружно втупилися в Ніккі.

— Як вам відомо, — повідомила Ніккі, — я не дуже хороша людина. Я чаклунка. І скористалася своєю могутністю, щоб змусити Річарда приїхати сюди зі мною. Але Річард показав мені, як і всім іншим, значення життя.

— Значить, ти — та сама, що врятувала йому життя? — Уточнив Віктор.

— Каміль сказав нам, що ти був поранений, Річард, — повідомив Іцхак, — і що чаклунка вилікувала тебе.

— Ніккі мене вилікувала, — підтвердив Річард. Віктор замахав нарешті руками.

— Ну, напевно, це дещо означає — врятувати Річарда Сайфера.

— Річарда Рала, — поправив Річард.

Грубий сміх Віктора струсонув стіни.

— Точно! Сьогодні ми всі — Річарди Рали.

— Це дійсно Річард Рал, пан Кассела, — уточнила Ніккі.

— Річард Рал, — кивком підтвердила і Келен.

— Магістр Рал. — Чорний гумор Кари, як завжди, залишався при ній. — Проявіть належну повагу до Шукача Істини, владики Д'харіанської імперії, бойового чарівника і його дружини — самої Матері-сповідниці! — Царственим жестом підняла руку Кара. — Магістрові Ралу.