Террі Гудкайнд - Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

Хоча Келен, яка пов'язана узами з Ніккі, спіткає така ж доля, і вона помре такою ж болісною смертю, Ніккі не стане тією, хто вб'є її. Вона не відніме у Келен життя. Може, Кадар і вб'є їх обох, але сама Ніккі не стане вбивати Келен. Вона не стане жертвувати Келен заради себе.

Кадар Кардіф розсміявся, дивлячись, як горить її плаття. Він тримав Ніккі так міцно, що вона не могла вирватися.

І тут з пітьми на них обрушилася темна постать. Всі троє впали. Ніккі покотилася по підлозі, і палаюче плаття виявилося у воді.

Той, хто збив їх з ніг, піднявся на ноги, хитаючи головою, немов бажаючи прочистити мізки. Ніккі впізнала постать. Це Морд-Сіт, Кара.

Кадар сів, побачив жінку і метнувся до неї з факелом в руці.

Ніккі кинулася на Кадара, схопила факел обома руками і тицьнула ним в обличчя гіганта. Палаюча смола бризнула на його спалену фізіономію. Одяг на грудях і пов'язка на голові спалахнули з гучним «фух».

Кадар заволав, коли вогонь торкнувся його і без того вже горілої плоті. Ніккі доводилося чути, що біль при опіку вже обпалених тканин ще більший, ніж у перший раз. Судячи з криків, так воно і є.

Ніккі схопила за руку Кару, яка вже піднялася.

— Швидше! Я повинна дістатися до Річарда! Ледве вони вийшли з кімнати, як крики Кадара перейшли в здавлене ридання. Кара схопила Ніккі за волосся і піднесла ейдж до лиця.

— Назви мені хоча б одну причину, по якій мені слід довірити тобі життя Магістра Рала. Ніккі твердо глянула в очі Морд-Сіт.

— Тому що я бачила статую і тепер розумію, наскільки була не права. Тобі ніколи не доводилося помилятися, Кара? Ти хоча б можеш собі уявити, що відчуваєш, коли нарешті усвідомлюєш, що все життя нерозважливо служила злу і шкодила людям? Можеш ти зрозуміти, що Річард показав мені, що є заради чого жити?

Ніккі виявила Річарда лежачим на спині в несвідомому стані або близькому до цього. Його голова спочивала на мармуровій руці. Поруч із ним лежала Келен. Вчепившись в нього, вона ридала, дивлячись, як разом з кров'ю життя витікає з нього.

Ніккі прийшла в жах побачивши тіла, які валялися на підлозі. Сестра Алессандра, брат Ніл, брат Нарев. По тому, як виглядав Річард, Ніккі зрозуміла, що часу практично не залишилося. Якщо взагалі вже не пізно.

Ніккі опустилася на коліна біля Келен. Та перебувала у безнадійному розпачі, судорожно чіпляючись за останні залишки надії. Вона проробила такий довгий шлях, бажаючи опинитися з ним, готова заради цього на все. І ось він лежить перед нею, і кров витікає з нього, несучи з життя того, кого вона любить більше всього на світі. І вмирає від її руки.

Взявши Келен за плечі, Ніккі ласкаво відсторонила її. Келен подивилася на неї. В її погляді змішалися розгубленість, ненависть і надія.

— Келен, щоб допомогти йому, мені необхідно зняти з тебе закляття. Часу мало.

— Я тобі не вірю. З чого це раптом ти вирішила допомогти?

— Тому що я перед ним у боргу. Перед вами обома.

— Ти не принесла нам нічого, крім страждань, і… Кара взяла Келен за руку.

— Мати-сповідники, ти не повинна вірити їй. Вір мені. Я кажу тобі, що Ніккі, можливо, зможе його врятувати. Думаю, вона зробить все, що в її силах. Будь ласка, дозволь їй це зробити.

— Чому я повинна довірити їй останні хвилини його життя?

— Будь ласка, дай Ніккі шанс, як колись Магістр Рал дав шанс мені.

Келен кілька секунд пильно дивилася Каре в очі, потім повернулася до Ніккі.

— Я знаю, яке йому зараз там, де він знаходиться. Я там побувала. І вибрала життя. Тепер він повинен теж вибрати життя. Що я повинна зробити?

— Ви з Річардом вже зробили цілком достатньо. — Ніккі взяла в долоні залите сльозами обличчя Келен. — Просто не ворушись, і я все зроблю сама.

Нещасну трясло. Ніккі знову розпалила чарівну нитку, сподіваючись, що ще є час.

Келен застигла від болю. Ніккі знала абсолютно точно, що Келен зараз відчуває, оскільки відчувала ту ж біль.

Матовий світловий джгут з'єднав обох жінок від серця до серця. Розгойдане світло стало сліпучим, біль став майже позамежним.

Рот Келен відкрився в німому крику. Зелені очі розкрилися від пронизуючого їх обох болю, коли прихована в кожній клітинці їх тіл магія завібрувала у відповідь на поклик світла.

Поклавши руки на серце, в цей сяючий промінь світла, Ніккі почала розплітати узи і вбирати назад свою чарівну силу.

Розплющивши очі, Річард уривчасто зітхнув. Чомусь він лежав так, що не було боляче. Він боявся поворухнутися, побоюючись, що жахливий біль повернеться. Як таке можливо? Його ж прокололи мечем. Навколо нього все було темно, тихо і спокійно. Здалеку вносилися звуки битви. Грунт під ним трясся від якихось сильних ударів.