Террі Гудкайнд - Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

Поруч стояли якісь люди. На мокрій підлозі розпластались тіла. Річард зрозумів, що лежить на дошці, яка захищає його від води на підлозі, і укритий теплим плащем. Він бачив темні постаті людей, які товпилися в крихітному приміщенні.

Під рукою він відчув руків'я Меча Істини. Судячи з того, що магічний шторм затих, меч в піхвах.

Річард підняв очі і крізь дірки в кам'яній стіні і поділи між перекриттями побачив рожевий відсвіт заходу.

— Келен? — Прошепотів він.

Три нерухомі до цього фігури підскочили, ніби камінь раптово ожив.

Ближня нахилилася до нього і взяла за руку.

— Я тут.

Вільною рукою Річард знехотя торкнувся рани. І не знайшов її. І болю не відчувається, лише ниє трохи. До нього схилилася друга фігура.

— Магістр Рал? Ви прокинулися?

— Що сталося?

— Ох, Річард, мені так шкода, так шкода! Я проткнула тебе мечем! Це все моя вина. Мені б слід було на мить задуматися, а потім діяти. Пробач!

Річард насупився.

— Келен, я дав тобі перемогти. — Повисло мовчання.

— Річард, — заговорила нарешті Келен, — не треба намагатися зняти з мене провину. Я знаю, що винна. Я пронизала тебе мечем. — Та ні ж, — наполягав Річард. — Я дав тобі перемогти.

Кара поплескала його по плечу.

— Ну звичайно, лорд Рал! Звичайно, ви дали їй перемогти.

— Та ні ж, так воно і є!

Коли до нього наблизилася третя фігура, пальці Річарда напружилися на руків'ї меча.

— Як ти себе почуваєш? — Запитала Ніккі так добре знайомим йому шовковим тоном.

— Ти зняла закляття з Келен?

Ніккі зробила пальцями рух, як ножицями.

— Так, і назавжди.

— Тоді я почуваю себе добре, — видихнув Річард. Він спробував сісти, але Ніккі втримала його.

— Річард, я не прошу в тебе пробачення, оскільки знаю, що ніколи не зможу відшкодувати тобі те, що вкрала у тебе, але я хочу, щоб ти знав: тепер я розумію, наскільки помилялася. Все своє життя я була сліпа. Ні, я не виправдовуюсь. Просто хочу, щоб ти знав, що саме завдяки тобі я прозріла. Давши мені відповідь на те, що я шукала, ти повернув мені моє життя. Дав мені причину хотіти жити.

— І що ж ти побачила, Ніккі?

— Життя. Ти виліпив її такою великою, що навіть той, хто так сліпо служив злу, як я, зумів побачити її. Ти більше нічого не повинен мені доводити. Відтепер я і всі, кого ти надихнув, повинні довести тобі, що гідні тебе.

— І ти, і вони вже почали це робити, інакше мене б уже не було в живих.

— Значить… ти тепер знову сестра Світла? — Запитала Келен.

— Ні, — похитала головою Ніккі. — Я просто Ніккі. І мій дар чаклунки належить лише мені. Я є те, що я є. І мій дар не робить мене чиєюсь рабою лише тому комусь цього хочеться. Це моє життя, і воно не належить нікому, крім мене, за винятком хіба що ще вас двох.

Ви показали мені, яка це цінність — життя і свобода. І якщо відтепер мені і доведеться трудитися з кимось пліч-о-пліч, то це будуть люди, яким дорогі ці цінності.

Річард поклав руку Ніккі на плече.

— Спасибі, що врятувала мені життя. А то я тут деякий час подумував, що міцно помилився, дозволивши Келен продірявити мене мечем.

— Річард, — запротестувала Келен, — не варто намагатися зняти з мене провину!

— А він і не намагається, — повідомила Ніккі Келен, не відриваючи при цьому очей від Річарда. — Він каже правду. Я сама бачила. Він хотів таким чином змусити мене врятувати його, знаючи, що для цього мені потрібно зняти з тебе закляття. Мені шкода, що тобі довелося пройти через це, Річард, тому що до цього часу я вже зробила вибір. Тієї самої миті, як побачила створену тобою статую…

Річард знову спробував сісти, і Ніккі знову його утримала.

— Для повного одужання потрібен час. Наслідки поранення ще позначаються. І те, що ти живий, зовсім не означає, що тобі не потрібен час на поправку. Поранення було важким, ти втратив багато крові, і тобі ще потрібно відновлювати здоров'я. Так що якщо не побережешся, то цілком можеш померти.

— Гаразд, — погодився Річард, обережно сівши за допомогою Келен. — Я врахую твої слова, але встати мені все ж необхідно. До речі, — повернувся він до Келен, — а як ти взагалі тут опинилася? Як дізналася, де я? Що зараз відбувається на півночі, в Новому світі?

— Поговоримо про це пізніше, — відповіла вона. — Аля просто повинна була бути з тобою. Я вирішила, що, врешті-решт, це моє життя, а я хочу бути з тобою. Ти був правий щодо ведення війни в Новому світі. Мені знадобилося чимало часу, щоб це зрозуміти, але в кінцевому підсумку я все ж це зрозуміла. Я приїхала до тебе, тому що тільки це мені і залишалося.