Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Дивлячись, як люто працює Річард, якого направляв гнів, Кара, нарешті, не витримала і підняла лопату. — Думаю, що швидше ми з цим покінчимо, тим краще.

Вона встромила лопату в мокру землю і теж почала копати. Зедд з похмурим виглядом спостерігав за ними. Ніккі теж хотіла б допомогти, але сумнівалася, що три людини зможуть рити одну могилу, не заважаючи один одному. Вона могла б скористатися магією, щоб швидше прибрати землю з могили, але чомусь була впевнена, що Зедд цього не схвалить. Мабуть, йому було потрібно, щоб Річард добився всього сам, силою своїх м'язів, своїм потом. Самостійно.

Копати ставало важче, тому що Річард і Кара усе більше заглиблювалися в землю. Їм доводилося пробиватися через сплутані корені дерев, розрослися далеко за краї могили. За товщиною коренів Ніккі припустила, що могила повинна бути набагато старше, ніж це випливає зі спогадів Річарда. Якщо він і усвідомлював це, то не говорив нічого, вперто продовжуючи копати. Ніккі подумала, що він може виявитися правий, і товсті корені означають, що в цій могилі ніхто не похований. Якщо Річард правий, тут повинно було бути вирито лише невелике поглиблення, щоб у ньому помістилася церемоніальна урна з попелом. Але в таке чомусь не вірилося. Одна за одною лопати викидали грудки землі, і відрита могила ставала все глибше і глибше.

Зедд не говорив нічого, просто стояв і дивився. Кожна зморшка на його обличчі говорила Ніккі про те, що в ньому все більше розпалюється гнів за таку наругу над могилою Матері-сповідниці. Навіть якщо це допоможе залагодити всі питання. Схоже, він неймовірним зусиллям стримував бажання висловити все, що скипало в його душі. Ніккі сподівалася, що він почекає з висловлюваннями, поки Річард не знайде поховану тут правду, але, дивлячись, як люто стискуються щелепи чарівника, зовсім не очікувала, що сказані ним слова будуть приємними і розуміючими. Поведінка Річарда повністю знищувало таку можливість.

Коли голови Річарда і Кари, мокрі від дощу та поту, виявилися врівень з поверхнею землі, лопата Річарда різко вдарилась об щось тверде.

Він і Кара завмерли. Річард виглядав приголомшеним і збентеженим; по його теорії, у цій могилі не повинно було бути нічого, крім, можливо, маленькою урни з попелом. І ще більш важко було припускати, що ця урна буде похована так глибоко.

— Мабуть, це урна з попелом, — нарешті вимовив він, шукаючи очима Зедда. — Це повинна бути вона. Ти не став би висипати попіл прямо в землю. На похороні повинна була бути хоч якась урна. Потрібно було переконати всіх, що це і є попіл Келен.

Зедд нічого не відповів.

Кара на мить затримала погляд на Річарда і різко занурила лопату в землю. Знову пролунав гучний звук. Тильною частиною руки вона прибрала з обличчя пасмо світлого волосся і глянула на Ніккі.

— Ну, схоже, ви щось знайшли, — зловісний голос Зедда, здавалося, змішувався з туманом, заповнюючи всі цвинтарі. — Гадаю, нам теж варто подивитися на вашу знахідку.

Річард зміряв діда поглядом і знову взявся копати. Вони з Карою очистили від землі поверхню чогось плоского. Було надто темно, щоб розгледіти ясно, але Ніккі і без того знала, що це було.

Це була правда, що ось-ось розкриється.

Це був кінець помилкам Річарда.

— Нічого не розумію, — пробурмотів Річард, збентежений розмірами своєї знахідки.

— Розчистіть як слід кришку, — наказав Зедд зі стримуваним невдоволенням.

Річард і Кара ретельно зчистити землю; стало абсолютно ясно, що це був гріб. Коли вони очистили його повністю, Зедд встав на краю ями, виритої ними.

Старий чарівник підняв руки над відкритою могилою. Річард, Кара і Ніккі спостерігали, як важка труна почала підніматися вгору. Бруд відпадав, і довгий предмет з'явився з темної порожнечі. Зробивши крок назад, Зедд, використовуючи дар, м'яко поставив труну на траву біля відкритої могили.

Кришка труни була покрита майстерним різьбленням у вигляді гілок папороті і покрита сріблом. Це виглядало шанобливо, сумно, красиво. Річард в жаху дивився на труну, гадаючи, що вона може містити.

— Відкрий її, — скомандував Зедд.

Річард на момент підвів на нього погляд.

— Відчиняй, — повторив Зедд.

Нарешті, Річард опустився на коліна і кінцем лопати піддів кришку труни. Кара забрала ліхтарі з лави і вручила один Зедду. Другий ліхтар вона тримала над плечем Річарда, допомагаючи йому краще бачити.

Нарешті Річарду вдалося досить відокремити кришку, щоб вона зрушилася у бік.