Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— Звичайно, лорд Рал, — відповіла Рікка, знову схиливши голову. Вона виглядала трохи легковажною, хоча і перебувала в присутності Річарда.

Річард знову оглянув їх палаючим поглядом хижака.

— Пішли.

Коли Річард зник у дверному прорізі, Зедд спіймав Ніккі за рукав і зупинив.

— Він був поранений, так? — Коли вона завагалася, він продовжив. — Ти сказала, що його омани — через марення, після перенесеного поранення.

Ніккі кивнула.

— Він був поранений арбалетною стрілою і ледве не помер.

— Ніккі вилікувала його. — Кара нахилилася ближче, оскільки говорила пошепки. — Вона врятувала життя лорда Рала.

Зедд скинув брову.

— І правда, друг.

— Я зцілила його, — підтвердила Ніккі, — але це було найважче з того, що мені доводилося робити раніше. Можливо, мені й вдалося врятувати йому життя, але тепер мені здається, що це погано мені вдалося.

— Що ти маєш на увазі? — Запитав Зедд.

— Боюся, я якимось чином винна в його… омані.

— Це не так, — сказала Кара.

— Цікаво, — сказала Ніккі, — чи сталося б це, якби я діяла по-іншому.

Вона проковтнула клубок, що застряг у горлі. Вона дуже боялася, що права, і проблеми у Річарда з'явилися в результаті її помилки. Що вона діяла недостатньо швидко, або, можливо, зробила щось неправильно. Вона постійно переживала, що не потрібно було переносити Річарда в той жахливий ранок, перш ніж зайнятися його лікуванням. У той день вона боялася нового нападу, але можливо, якщо б вона взялася за лікування прямо на полі битви, Річарда тепер не переслідували б вигадані видіння.

Адже нападу тоді не відбулося, значить її рішення перенести Річарда в покинутий будинок виявилося неправильним. Так, в той момент вона не могла знати, що нападу не буде, але якщо б вона не поспішала, а розіслала людей Віктора на розвідку, у неї було б більше часу для його зцілення. Однак, якщо б вони виявили ворога, і Річарда все одно довелося б забирати звідти, вона могла б зовсім не встигнути нічого зробити.

У будь-якому випадку, саме вона приймала в той день рішення, і в результаті Річард зараз знаходиться у владі своїх фантазій. У ту жахливу ніч щось пішло не так.

Ніхто в світі не значив для неї більше, ніж Річард. Вона дуже боялася, що завдала йому непоправної шкоди. Шкоди, яка зараз руйнує його життя.

— Що саме сталося з ним? — Запитав Зедд. — Куди він був поранений цієї стрілою?

— У ліву сторону грудей, стрілкою від арбалета. Її вістря не пройшло наскрізь, а застрягло всередині. Він зміг злегка відхилити стрілу, тільки тому вона не пронизала його серце, але було пошкоджено легеню, і вона швидко наповнювалося кров'ю.

Зедд здивовано звів брови. — І ти змогла витягти стрілу і вилікувати його?

— Правильно, — гаряче підтвердила Кара. — Вона врятувала життя лорда Рала.

— Не знаю… — Ніккі насилу підбирала слова. — Ми розлучалися на деякий час, зустрілися вже тут. Тепер, побачивши його знову, я бачу, що він ще більше наполягає на своєму і абсолютно відмовляється визнавати правду, тому я не можу бути повністю впевненою, що моє лікування допомогло йому. Як він зможе жити далі, якщо не хоче бачити правду навколишнього світу? Може, я і зцілила його тіло, але не можу бачити, як він повільно гине від того, що його підводить розум.

Зедд по батьківськи поплескав її по плечу. Світло в його очах здалося Ніккі знайомим. Це була та ж сама іскра, що і у Річарда. Принаймні, та ж, що звичайно була в очах Річарда.

— Нам просто потрібно допомогти йому побачити правду.

— Навіть якщо це розіб'є йому серце? — Запитала вона.

Зедд посміхнувся. Ця посмішка нагадала їй посмішку Річарда, посмішку, по якій вона так сумувала.

— Тоді нам потрібно буде вилікувати його серце, чи не так?

Через сльози, що підступили, Ніккі змогла лише ледь чутно прошепотіти.

— І як ми це зробимо?

Зедд знову посміхнувся і стиснув її плече.

— Там буде видно. Спочатку ми повинні дозволити йому побачити правду, а тоді й будемо хвилюватися про лікування ран, нанесених його серцю.

Ніккі змогла тільки кивнути. Вона боялася бачити далі страждання Річарда.

— А що це за звірина, про яку ти згадала? Що таке створив Джеган?

— Зброю, — Сказала Ніккі. — Щось з часів Великої Війни.

Почувши таку новину, Зедд крізь зуби процідив прокляття. Кара зібралася було додати щось до розповіді про Звіра, але передумала і спрямувалася до дверей.

— Ходімо, я не хочу, щоб лорд Рал сильно випередив нас.

Зедд буркотливо погодився. — Схоже, сьогодні нам доведеться помокнути.