Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

На вершині пагорба, в самому центрі цього міста мертвих росли великі розлогі дерева. Вони і були їх метою. Серед дерев розташовувався великий склеп, відзначений величезним чудово спрацьованим пам'ятником. Плита була увінчана вазою з сірого граніту, в якій лежали маслини, груші та інші фрукти, з одного боку через край вази перевалилася виноградне гроно; все це було вирізано з цільного шматка граніту. Дідусь багато разів водив її дивитися на цей пам'ятник, він пояснював, що скульптура символізує щедрість життя, що стародавній скульптор створив її ціною важкої праці і творчих зусиль.

Старий дивився, як вона, повагавшись, підійшла до величезного надгробку, встановленому в пам'ять про когось померлого давним-давно; пам'ятника, висіченого з цілісного шматка каменю в ті часи, коли древнє місто ще було наповнене життям. Вона раптом замислилася, як виглядав цей чоловік, чи був він добрим, жорстоким, молодим або старим.

Локі всівся на камінь з різьбленими візерунками у вигляді виноградного листя і наїжачивши глянсові чорні пір'їни взявся влаштовуватися зручніше. Вона була рада, що Локі складе їй компанію в цьому пустельному місці.

Джилліан простягла руку і провела пальцем по буквах імені, вирізаного на сірому граніті.

— Ти думаєш, що все буде так, як сказано в переказах? У точності?

— Мене вчили, що так повинно бути.

— Значить, він прийде до нас з Підземного світу? Насправді відродиться з мертвих?

Вона озирнулася через плече. Дідусь через її спини простягнув руку, шанобливо торкнувся кам'яного надгробка і урочисто кивнув.

— Так і буде.

— Тоді я буду його чекати, — сказала вона. — Жриця духів предків зустріне його і буде йому служити, коли він повернеться до життя.

Джилліан кинула швидкий погляд на хмару пилу на горизонті і знову повернулася до могильного каменю.

— Повертайтеся скоріше, — попросила вона мерця.

Під поглядом діда вона знову легенько провела пальцями по буквах, висіченим на надгробку.

— Без вас я не зможу керувати снами, — м'яко промовила Джилліан, звертаючись до імені, вирізаного на камені. — Поспішайте, Річард Рал, і скоріше повертайтесь у світ живих.

У покинутому місті було безлюдно. Удари копит Сайдина по бруківці тужливим луною віддавалися в ущелинах безлюдних вулиць. Різнокольорові віконниці на деяких будинках були закриті, на деяких — розчинені навстіж. У вікнах верхніх поверхів з крихітними балкончиками, що нависають над бруківкою, були видні щільно запнуті штори. Проїжджаючи по одній з порожніх вулиць Ніккі помітила забуті штани, що сумно звисали з мотузки, натягнутої між другими поверхами будинків. Їх власник давно вже був далеко звідси.

Тиша в місті була повною, важкою, зловісною. Залишене місто викликало моторошне відчуття — міські вулиці, де колись кипіло життя, тепер здавалися всього лише оболонкою, позбавленою змісту. Вид міста викликав у пам'яті картину смерті, коли померлий виглядає ще живим, ніби сплячим, але жахлива правда вже не викликає жодних сумнівів. Якщо жителі сюди не повернуться, місто дійсно незабаром помре, поступово перетворюючись на руїни.

На перетинах вузьких вулиць перед Ніккі мигцем відкривався вид на Замок Чарівників, що стояв на горі, і ніби нависав над мирним містом. Від величезної споруди виходило відчуття загрози. Темні башти тягнулися в небо, за них чіплялися обривки хмар. У неї виникло враження, що більш зловісної з вигляду споруди їй бачити ще не доводилося. Однак вона відмінно розуміла, наскільки це враження насправді оманливе, і з нетерпінням чекала, коли ж, нарешті, добереться туди.

Поїздка з глибини Старого Світу до Ейдіндріла була довгою і важкою. Часами вона боялася, що не зможе уникнути зустрічі з численними загонами солдатів Ордена, які траплялися їй на шляху — вона вже й так втратила достатньо часу, обходячи або вбиваючи їх. Хоча вона і знищила величезну кількість імперців, чисельність армій Ордена була така велика, що ці втрати не мали для них великого значення. Вона приходила в лють від необхідності ховатися, замість того, щоб знищувати їх, проте зараз важливіше було дістатися до Річарда. А війська Ордену — це лише перешкода на її шляху.

Через узи, що зв'язують її з Річардом, Ніккі знала, що вже близька до мети. Вона ще не знайшла його, але знала, що ось-ось знайде.

Одразу після його від'їзду з Алтур-Рангу у неї були серйозні сумніви, що вони коли-небудь зустрінуться знову.

Битва за Алтур-Ранг була по-звірячому жорстокою. Передовий загін Ордена, захоплений зненацька захисниками міста, зазнав поразки відразу після заходу сонця. Однак досвідчені воїни швидко прийшли в себе і, освітлюючи собі дорогу смолоскипами, спробували переламати хід бою на свою користь.