Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Поки вони були далеко один від одного, Ніккі не раз обдумувала все, що сталося, намагаючись визначити джерело появи його нав'язливої ідеї, і результати її налякали. У тисячний раз, відновлюючи в пам'яті всі деталі, Ніккі з жахом прийшла до висновку, що фактично, вона і була причиною цієї проблеми.

Того ранку вона намагалася врятувати йому життя, тому змушена була швидко прийняти рішення. Та й обстановка не сприяла спокою — вона хвилювалася, що вороги можуть в будь-який момент напасти знову, а тому поспішала зробити все, що можливо. І вона зробила те, чого ніхто ніколи ще не робив, та що там — ніхто навіть не замислювався про подібну можливість. Магія Збитку завжди використовувалася для вбивства — не для зцілення. Проробляючи все це, вона зовсім не була впевнена в успіху, але знала, що іншого способу врятувати його немає. А, отже, у неї зовсім не було ніякого вибору.

Вона дуже боялася, що, застосувавши настільки небезпечний метод, випадково могла якимось чином вплинути на пам'ять і розум Річарда. Якщо це так, вона ніколи не простить собі.

Якщо вона допустила помилку і за допомогою магії Збитку знищила якусь частину його свідомості, через що він тепер не може правильно сприймати дійсність — немає ніякої можливості відновити втрачене. Знищення чогось — чого завгодно — Магією Підземного Світу було необоротне, як сама смерть. Якщо вона пошкодила розум Річарда, він ніколи не стане колишнім, назавжди залишиться в похмурому світі своїх фантазій, ніколи не зможе прийняти правду світу навколо нього… І все це — з її вини.

В який уже раз від цієї думки вона опинялася на межі відчаю.

Річард і Кара зупинилися на узбіччі дороги, чекаючи на Ніккі. Навколо стелилися порослі травою пагорби, і коні скористалися перепочинком, щоб перекусити тим, що росло біля дороги.

При вигляді Річарда серце Ніккі наповнилося радістю. Його волосся стало довшим, після довгої дороги він весь був покритий пилом, але виглядав настільки ж зібраним, настільки ж сильним і красивим, настільки ж свавільним, владним і різким, настільки ж зосередженим, як і завжди. Все та ж наполегливість в очах — від цього погляду не могло сховатися нічого. Незважаючи на простий запилений від довгої дороги одяг, він до кінчиків нігтів виглядав лордом Ралом.

Але щось у його зовнішності було неправильним.

— Річард, — закричала Ніккі, наближаючись до нього і Кари, хоча й бачила, що вони вже помітили її. Вона нарешті під'їхала і зупинила коня, обдавши їх хмарою пилу. Річард і Кара чекали. Схоже, вони вирішили, що вона має намір повідомити їм щось-то термінове. Але вона всього лише була схвильована і рада знову бачити його.

— Рада, що з вами обома все гаразд, — вимовила вона.

Річард явно розслабився і поклав обидві руки на луку сідла. Його кінь відганяв мух, помахуючи хвостом. Кара сиділа в сідлі дуже прямо, її кінь стояв трохи позаду, сердито змахуючи головою через те, що його різко зупинили на повному скаку.

— Радий бачити, що у тебе теж все добре, — відповів Річард. Його тепла усмішка говорила, що він і справді має на увазі те, що сказав. При вигляді цієї посмішки Ніккі заповнила тепла хвиля радості, але вона стримала сміх і просто посміхнулася у відповідь.

— Як справи в Алтур-Рангу? — Запитав він. — Місто в безпеці?

— Вони розбили загарбників. — Ніккі міцно стиснула поводи, щоб заспокоїти схвильованого Сайдина. Вона поплескала коня по шиї. — Місто поки в безпеці. Віктор і Іцхак просили передати тобі, що вони вільні люди, і зроблять все, щоб вільними і залишитися.

Річард кивнув з мовчазним задоволенням.

— А як ти? Я турбувався про тебе.

— Чудово, — сказала вона, не в змозі стримати посмішку вдячності від думки про те, що він хвилювався за неї. Думки про шкоду, яку вона, можливо, завдала йому, випарувалися до останньої краплі. Нічого більше не мало значення. Вона знову поряд з Річардом.

Він виглядав втомленим, ніби вони з Карою зовсім не спали під час поїздки. Мабуть, вони сильно поспішали, раз покрили таку відстань за такий короткий час і, схоже, майже не відпочивали.

І тут Ніккі зрозуміла, чому він виглядає так дивно.

З ним не було його меча.

— Річард, а де…

Кара, зробивши страшні очі, кинула на Ніккі забороняючий погляд і провела пальцем по горлу, вимагаючи, щоб та не питала ні про що.

— … Інші коні? — Швидко закінчила Ніккі, щоб заповнити зловісну тишу, яка виразно відчувалася в короткій паузі.

Річард зітхнув, очевидно, не зрозумівши, про що вона збиралася запитати. — Боюся, їм міцно дісталося в дорозі. Двоє загинули, один зашкутильгав, і нам довелося їх залишити. Ми збиралися пошукати нових по шляху. А ось цих ми вкрали в таборі Імперського Ордена в Галеї. Їх війська розквартировані по всій Серединній землі. Всю дорогу ми користувалися їх кіньми і запасами продовольства.