Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Ніккі, як нікому іншому було відомо, що збирався зробити Джеган з бунтівним Алтур-Рангом. Але навіть вона не очікувала такого озлоблення, з яким билися солдати Ордена. Деякий час, через те, що серед військ Ордену виявився третій чарівник, про якого городяни нічого не знали, здавалося навіть, що військо Джегана змете недосвідчених захисників міста. Це був момент похмурої безнадії, коли всі зусилля міського ополчення виглядали витраченими даремно. Перспектива поразки і наступної за ним різанини представлялася не просто реальної — неминучою. На якийсь час Ніккі і її соратники майже повірили, що не переживуть цієї ночі.

Ні щире бажання врятувати жителів Алтур-Рангу, ні думки про жахливу долю, яка чекає безневинне і безпорадне населення міста, не могли більше надати Ніккі нових сил. І тільки страх від думки про те, що в цьому випадку вона ніколи більше не побачить Річарда, немов оживляв її, додаючи бажання боротися. Вона скористалася цим страхом, щоб розпалити в собі нестримний гнів, який можна було погасити тільки потоками крові ворога, що стояв у неї на шляху.

У критичний момент бою, коли ворожий чарівник, різко освітлений ревучим полум'ям від палаючих будинків, стояв на гарматному лафеті, поширюючи навколо себе страждання і смерть, надихаючи своїх звірів рухатися вперед, Ніккі, немов дух помсти, раптово виникла серед атакуючих, прямо на узвишші поруч з ним. Це було настільки несподівано, що погляди імперців мимоволі звернулися на неї одну. І в цю коротку мить, коли всі застигли в приголомшеному здивуванні, вона різко розколола груди чарівника, голими руками вирвавши звідти ще живе серце. З гнівним криком Ніккі підняла свій кривавий трофей, щоб він був добре видимий усім солдатам Ордена, як обіцянка долі, яка чекає кожного з них.

В ту ж мить Віктор Касселл зі своїми людьми вдарив в самий центр загону загарбників. Коваль був охоплений власним гнівом, не тільки через те, що натовп головорізів мав намір грабувати і вбивати жителів його міста, але і через їх бажання забрати в нього з такими труднощами завойовану свободу. Один його палаючий гнівом погляд, здавалося, був здатний вбивати. Як би там не було, його смілива атака була настільки ж несподівана, наскільки і люта. Ці дві події, що послідували одна за іншою, розтрощили хоробрість нападників. Ніхто з них не хотів би опинитися на шляху розгніваного коваля з його булавою, так само, як і зустрітися обличчям до обличчя з збожеволілою чаклункою, яка, немов мстивий демон смерті, збиралася вирвати їх серця.

Елітні війська Ордену розвернулися і спробували втекти з міста, рятуючись від розлючених жителів. Але замість того, щоб дозволити городянам задовольнитися їхньою втечею, Ніккі наполягла, щоб ополченці переслідували ворога і знищили всіх, до останньої людини.

Вона єдина розуміла, наскільки було важливо, щоб жоден з імперців не вцілів, і не міг розповісти про поразку, завдану їм жителями Алтур-Ранга. Імператор Джеган очікував, що його рідне місто буде повернуто під правління Ордена, заколотники будуть схоплені і жорстоко страчені, а інші жителі поставлені на коліна. Він чекав, що ця різанина буде таким жорстоким уроком, який на довгі роки послужить застереженням для інших.

Ніккі знала, що замість очікуваної перемоги, Джеган дуже скоро отримає звістку про поразку його добірних частин. Він і раніше програвав битви — справа не в цьому. Але за кількістю втрат він зможе скласти уявлення про силу тих, хто йому протистоїть, і наступного разу просто-напросто пошле військо більш чисельне, достатнє, щоб виконати поставлене завдання. При цьому для нього буде однаково важливо і добитися перемоги, і покарати непокірних за те, що посміли чинити опір його влади.

Ніккі добре знала цю людину. Його не турбувало життя солдатів — як, втім, і життя всіх інших. Посмертна слава — достатня нагорода для тих, хто воював і помер за справу Ордена. У цьому світі від них вимагалося лише одне — віддавати свої життя задля слави Імператора.

А ось повна відсутність звісток про бій за Алтур-Ранг — це зовсім інша справа.

Ніккі знала, що брак інформації дратував Джегана більше, ніж будь-який ворог. Він терпіти не міг невідомості. Вона знала, що зникнення першокласного війська очолюваного трьома сильними чарівниками, від яких він більше не отримує жодної звісточки, остаточно виведе його з себе. Він буде знову і знову роздумувати над таємницею їх зникнення, із занепокоєнням розглядаючи проблему з усіх боків, немов роздивляючись на світло коштовний камінь.