Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Старий узяв її за підборіддя. — Потерпи, зараз я розмалюю тобі обличчя.

Раніше Джилліан ніколи не фарбувалася. З розповідей дідуся вона знала про традиції, але ніколи не думала, що стане жрицею кісток, не думала, що їй самій доведеться носити розфарбоване обличчя. Вона сиділа, намагаючись не рухатися, поки він робив свою справу, і відчувала, що все відбувається дуже вже швидко. Настільки, що вона не встигає усвідомити, що відбувається. Ще сьогодні вранці вона ловила ящірку для Локі, а тепер наче весь світ нестерпним тягарем ліг на її плечі.

— Ну от, — сказав дідусь. — Глянь-но…

Джилліан опустилася на коліна і нахилилася над невеликою нерухомою водоймою. У неї перехопило подих. Те, що вона побачила, викликало страх. З води дивилось обличчя з перетинаючими його широкими чорними смугами. І на середині цієї попелясто-чорної маски виділялися мідно-червоні очі.

— Тепер жоден злий дух не помітить тебе, — випрямляючись, сказав дідусь. — Ти можеш спокійно жити серед наших предків.

Джилліан теж піднялася, відчуваючи себе дуже дивно. Перетвореною. Те відображення було віддзеркаленням особи жриці. Вона знала про це з розповідей дідуся, але ніколи не бачила таких облич наяву. І тим більше не могла очікувати, що це буде її власне обличчя.

Вона знову нахилилася і обережно зазирнула в водну гладь. — Це дійсно приховає мене?

— Ти будеш у безпеці, — кивнувши їй, запевнив дід.

Її зацікавило, чи впізнає Локі її в нинішньому вигляді? Чи не злякається часом? Обличчя, яке дивляться з нерухомої води, лякало її.

— Ходімо, — сказав дідусь, — мені треба провести тебе і повернутися до тих наших людей, які вирішили залишитися.

Коли вони нарешті вибралися з лабіринту кам'яних колон і ущелин, перед ними лежали міські квартали за межами головної стіни, обнесені стінами поменше.

Вони були на кладовищі.

Дідусь махнув рукою. — Йди попереду, Джилліан. Тепер це твої володіння.

Джилліан кивнула і попрямувала до міста, палаючого у світлі вечірнього сонця. Вид був прекрасний, як завжди, але теж здавався їй незнайомим. Сьогодні вона бачила його новими очима. Зараз вона дійсно відчувала зв'язок зі своїми предками.

Величні будівлі виглядали так, ніби в них все ще жили люди. Вона могла б побачити декого з них через порожні отвори вікон, могла б спостерігати подробиці їх життя. Будови були величезними, оточеними високими колонами, на які спиралася укриті сланцем дахи. На кожному поверсі виділялися ряди арочних вікон. Вони з дідусем бували всередині деяких будівель. Було дивно і трохи лячно знаходитися в будівлях таких високих, що доводилося підніматися по сходах — прямо усередині будівлі — щоб дістатися до кімнат верхнього поверху. Стародавні будівельники здавалися їй чарівниками, раз були здатні творити такі речі. І зараз будівлі, палаючі в золотому сонячному світлі, мали воістину величний вигляд.

Сьогодні вона йшла по вулицях одна, супроводжувана тільки духами тих, хто жив тут колись. Відчуваючи на обличчі фарбу жриці кісток, вона відчувала себе повною в безпеці.

Вона була тією, хто буде керувати снами чужаків.

Якщо вона добре зробить свою справу, чужаки злякаються і втечуть. Тоді її народ знову буде в безпеці.

Вона намагалася не думати, що ті, хто колись жив тут, намагалися виконати те ж саме, але зазнали невдачі.

— А раптом їх буде занадто багато? — Запитала вона, раптово злякавшись картини давнього поразки.

— Занадто багато? — Спантеличено перепитав він. Зараз вони йшли уздовж стіни, суцільно оповитої лозами дикого винограду, тільки вони й утримували її тепер від руйнування.

— Занадто багато, щоб управляти їх снами. Я — всього лише одна людина. У мене немає досвіду, мені мало років, і взагалі… Я — це всього лише я.

Його велика долоня швидко погладила її між лопатками, додаючи їй впевненості.

— Прожиті роки не мають значення. Тільки Він дасть силу, яка тобі потрібна. — Дідусь застережливо підняв палець. — І пам'ятай, Джилліан, в переказах сказано, що ти повинна віддано служити Йому. Він стане твоїм паном.

Джилліан кивнула, і вони увійшли в район кладовища. Біля підніжжя пагорба розташовувалися прості кам'яні плити. Чим вище до вершини, тим могильні камені ставали все більш розкішними. На деяких могилах стояли чудові статуї, що зображували людей в гордих позах. На деяких плитах було вирізано зображення полум'я життя, що означає світло Творця. На деяких були висічені слова любові. І тільки на небагатьох був вирізаний давній символ; дідусь розповідав, що він називається Благодаттю. На деяких пам'ятниках було висічено одне тільки ім'я.