Джон Толкін - Сильмариліон

Найбільша сила (всіх перстенів одного ґатунку) полягала у здат­ності запобігати чи сповільнювати руйнування (тобто «зміну», яку вважали прикрістю), зберігати бажане чи улюблене або його ви­димість — ось більш-менш ельфійський мотив. Але перстені також посилювали природний потяг до власництва, а отже, наближали «ма­гію», — цей мотив можна легко обернути на зло (жадання доміну­вати). І на довершення всього вони володіли ще й іншими силами, які походили саме від Саурона («Чорнокнижника», як іменують того, хто скороминущою тінню та лихим передчуттям промайнув на сторінках «Гобіта»): дематеріалізація видимого і перетворення речей невидимого світу на видимі.

Ельфи з Ереґіону, керуючись майже винятково своєю уявою, виготовили Три надзвичайно гарні та могутні Персні, головною функ­цією яких було збереження краси (вони не наділяли невидимістю). Проте в підземному Полум’ї своєї Чорної Землі Саурон потай ство­рив Єдиний Перстень, Правлячий Перстень, який об’єднував силу всіх інших і контролював їх, отож його носій міг бачити думки тих, котрі володіли нижчими перснями, керувати їхніми вчинками й, урешті-решт, перетворювати їх на рабів. Однак Саурон недооцінив мудрість ельфів і їхні гострі чуття. Щойно він заволодів Єдиним Перснем, вони довідалися про його існування і таємне призначення й перелякалися. Ельфи так ретельно заховали Три Перстені, що навіть Саурон ніколи не дізнався, де вони, а отже, Перстені зберегли чистоту. Інші Перстені ельфи спробували знищити.

У війні, яка почалась унаслідок цього між Сауроном і ельфами, Се­редзем’я, особливо на заході, зазнало подальшої руйнації. Ереґіон було захоплено та знищено, а Саурон заволодів багатьма Перстенями Вла­ди. їх він згодом віддав (маючи на меті остаточно збити зі шляху добра та перетворити на рабів) тим, хто через пиху чи жадібність погодився прийняти такий дарунок. Звідси — «стародавній римований вірш», який звучить лейтмотивом у «Володарі Перстенів»:

Три персні для ельфів — для їх королів,

Сім — гордим гномам з камінних палат,

Ще Дев’ять — людям смертних родів,

Один — Повелителю Тьми, де імла

В Мордорі, де морок і тінь на землі.

Отож, Саурон почав верховодити Середзем’ям. Ельфи зачаїлись у криївках (на той час прихованих од ворога). Останнє ельфійське королівство під владою Ґіл-ґалада на крайньому західному узбережжі, поблизу Корабельних Гаваней, перебуває в ненадійному становищі. Елронд Напівельф, син Еаренділа, створює щось на кшталт зачарова­ного прихистку в Імладрісі (Рівенділ — українською) на крайньому східному березі західних земель [7] Елронд уособлює всю прадавню мудрість, а його Дім репрезентує Пре­мудрість — збереження в шанобливій пам’яті традицій добра, мудрості й краси. Це не місце для дії, а місце для розмірковування. Тобто місце, відвіди­ни якого передують діянням чи «пригодам». Воно може бути на прямому шляху до них (як у «Гобіті»), або ж звідти доводиться йти в абсолютно неспо­діваному напрямку. Наприклад, герой «Володаря Перстенів», утікши до Елронда від переслідувань тогочасного зла, змушений вирушити цілком в інший бік: піти і зустрітися віч-на-віч із джерелом зла. . А Саурон править дедалі більшими юрбами людей, котрі не контактували з ельфами, а отже, й зі справ­жніми нескиненими валарами та богами. Він, тримаючи в руках Єдиний Перстень, керує зрослою імперією з великої темної вежі Барад-дур у Мордорі, неподалік від Вогненної Гори.

Проте, щоби досягти бажаного, Саурон змушений був передати значну частину власної сили (поширений і дуже багатозначний мо­тив у міфах і казках) Єдиному Персню. Доки він носив цю «при­красу», його влада на землі зростала. Проте, навіть якби він не но­сив Персня, та влада однаково існувала б і перебувала би з ним у «згоді»: Саурон не «ослабнув». Хіба що хтось інший заволодів би Перснем і став би одержимий ним. Якби таке трапилося, новий власник зміг би (маючи доволі сильну та героїчну вдачу) кинути виклик Сауронові, опанувати все, чого той навчився та що зробив після виготовлення Єдиного Персня, а отже — здолати і зайняти його місце. У становищі Саурона — він докладав чимало зусиль (утім, здебільшого — без успіху) для того, щоби перетворити ельфів на рабів і щоби досягти контролю над розумом та волею прислуж­ників, — це було істотно слабке місце. Було і ще одне вразливе місце: розплавивши Єдиний Перстень, фактично, знищивши його, можна було розпорошити його владу, а сутність Саурона довести до точки зникнення, перетворити його на тінь, на ефемерний спогад про злого генія. Проте він сам цього ніколи не припускав і не боявся. Жоден коваль, наділений меншою, ніж Саурон, майстерністю, не спромігся би здолати Персня. Його не можна було розплавити в жодному іншо­му полум’ї, крім невмирущого підземного вогню, в якому він наро­дився — вогню, що палав у неприступній місцині на теренах Мордору. До того ж, владна хіть Персня була така значна, що кожен, хто скористався би ним, перетворився би на його раба; пошкодити його, відкинути геть, знехтувати ним було понад будь-яку силу волі (на­віть Сауронову). Так він думав. Принаймні Перстень був у нього на пальці.