Ілля Хоменко - Казки для бабусі

Здесь есть возможность читать онлайн «Ілля Хоменко - Казки для бабусі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2003, ISBN: 2003, Издательство: Зелений пес, Жанр: Фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Казки для бабусі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Казки для бабусі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Дід Панас відпочиває, коли казки розповідають Ілля Хоменко та Володимир Фоменко. Тут є все, що миле серцю аматора фентезі — чарівники, змії, принц та русалонька. Тут панує справедливість і герої знаходять-таки істину, хоч і не без пригод. Проте кому заважають пригоди?
У реальному житті автори працюють журналістами в досить специфічному жанрі — журналістського розслідування. Вони теж шукають істину, але зовсім не за казкових умов. Мабуть, тому, всупереч нашій реальності, їхні казки такі добрі та мудрі.
Бабусі й дідусі! Мами й татусі! Діти та онуки! Це — казки для вас. Для тих, хто цінує справжнє фентезі!

Казки для бабусі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Казки для бабусі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«Застрелю тебе, гаде, — сказав до кліща. — Відгризу разом зі шкірою та розстріляю».

«Хіба так можна? Адже ви інтелігентний, культурний чоловік. Не звірюга якийсь, не бандит». Кліщ зручніше вчепився лапами в куртку, підвів свою трикутну голову й спробував зазирнути Іванову у вічі.

«Інтелігентний? Чого ти так вирішив? Не вмію я бути культурним із кровопивцями».

«Це правда. У вас є підстави бути мною незадоволеним. Але, прошу вас, зрозумійте. Я був дуже голодний. П'ять днів — ні ріски в роті. А для мене п'ять днів — граничний термін. Після цього всі нутрощі всихають. Ви пробачте мені».

«Я тобі пробачу! Рукою ворухнути неможливо. Півлітра крові висмоктав. Не вибачаю!»

«Бачите, я так боявся схибити. Тому й учепився щосили. А взагалі слина в мене навіть цілюща. У ній антисептичні речовини є, антибіотики».

«Не бреши. Нема у твоїй слині ніяких антибіотиків. Наукою доведено! Ти кому надумався мізки вправляти? Я ж біолог!»

«Вибачте ще раз. Я не обманюю. — Кліщ заговорив пригнічено, мовби довідався про себе страх яку ганебну річ. — Я був певен, що є. Просто не ознайомився з останніми науковими дослідженнями».

Якийсь час Іванов ішов, а кліщ їхав мовчки. Іванов лютився на кліща. Хоча, в принципі, він був незлим чоловіком. А крім того, як перший-ліпший із тих, кого життя змушувало вештатися найтемнішими своїми закапелками та найдовшими дорогами, знав, чого варті слова про голод та висхлі нутрощі. Хоча роки в колонії «Лямбда-Екс» та на фронтирі відучили його від притаманної йому зайвої делікатности та сентиментальности.

«Слухай-но, — спитав він кліща напрямки, — ти скоро від мене одчепишся? Ти набрид мені з тієї самої хвилини, коли я тебе побачив».

Кліщ тяжко зітхнув.

«Я причепився б до когось іншого тепер. Просто так, лапами. Адже я вже ситий, красно дякую вам. Але поблизу нема нікого, крім вас».

«Пішки дійдеш, куди треба».

«Не дійду. Надто далеко. А дійти мені вкрай необхідно, повірте. Не ради себе стараюся. Розумію, що я для вас — нікудишня компанія. Але мені дуже треба».

«А мені що до того?»

«Як вас звати?»

«Іванов Дмитро. Ти мені зуби не заговорюй, кровопивця!»

«Послухайте, Дмитрику. У вас є родина?»

Іванову, хоч як намагався переконати себе в протилежному, не дуже до смаку були його невлаштованість та самотність. Тому зачеплене кліщем питання розлютило його.

«Ніколи в житті не бачив такого нахабного кліща. Вже перший стрічний кліщоїд пообідає тобою, гаде, так і знай! І рука не здригнеться згодувати тебе!»

«Ви, звісно, можете згодувати мене кліщоїдові. Але не намагайтеся зі мною хитрувати. По-перше, я старший за вас. А по-друге, — кліщ знову тяжко зітхнув, — я скуштував вашої крові. У вас кров дуже доброго, але не вельми щасливого нежонатого чоловіка. А я жонатий, маю двоє дітей. Окрім мене, подбати про них немає кому. На діаспору, самі знаєте, яка надія. У кожного бувають такі обставини, за яких він може зробити — не підлість, але щось схоже… Нечесний, негарний вчинок. Задля того, щоб його рідні самі не потрапили в число жертв, — отого, що, ну, одні це називають несправедливістю життя, інші — просто звичайною річчю, коли хтось має вижити, а хтось загинути. Ви розумієте мене. Я од вас не відчеплюся, поки не дістанусь до своїх. Ви — мій єдиний шанс. Можете віддавати мене кліщоїдові. Це вам, людям, притаманне — обставинами чужої долі не цікавитися, залишити це право за сторожовими собаками та поліцаями».

Кліщ важко дихав, нібито це не Іванов, а він ступав чітким солдатським кроком по степу, по цій сірій шинелі велетня, крізь яку майже нічого не пробивалося, — ні струмочки, ні травинки. Він висів на чотирьох лапах, а дві тримав козирком над очима, ніби захищався від сонця та вітру.

Іванов поділяв кліщову думку щодо людей, сторожів-собак та поліцаїв. Кліщоїдів не любив, як, до речі, не любив усе, що приносило муки та смерть. Поліцію він любив ще менше, ніж кліщоїдів. Поміркувавши, вирішив поки що не розправлятися з кліщем. Але вголос не сказав цього. Нахаби завжди дратували його. А кліщ був нахабний. Іванов знову поглянув на курсограф і повернув на північ.

«Можна поцікавитись, куди ви прямуєте?» — запитав кліщ.

«До Чорних каменів».

«Ага. Тоді нам по дорозі лише до Шакалячих воріт. Мені до Зеленого лісу треба. Там наша колонія оселилася».

«Ну, од Воріт до Лісу — як палицею кинути. А от до Воріт мені ще тьопати та й тьопати. Не дуже ти мене втішив. Добряче на мені покатаєшся».

«Для вас, може, й справді, як палицею кинути, — а мені, — кліщ мимохіть скопіював інтонацію Іванова, — до Лісу звідти повзти та й повзти».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Казки для бабусі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Казки для бабусі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Євгенія Кононенко - Бабусі також були дівчатами
Євгенія Кононенко
Отзывы о книге «Казки для бабусі»

Обсуждение, отзывы о книге «Казки для бабусі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x