Роджер Желязни - Лицар Відображень

Перша Кашерська Церква Єдинорога — так можна перекласти її назву — знаходилася по інший бік площі, прямо навпроти палацу. Будівля, куди я спершу попав, виявилася допоміжною прибудовою на всі випадки життя; якраз зараз там розмістили декількох спішно викликаних гостей, слуг, придворних підлабузників і роззяв.

Я не уявляв, коли точно має відбутися коронація, але вирішив, що краще спробувати якнайшвидше побачитися з Люком, поки йому не довелося ринутися в потік подій. Може він навіть здогадується, куди і навіщо доставили Корал.

Тому я підшукав собі нішу в порожній, нічим не примітній стіні, навіть місцевий житель навряд чи відрізнив би її від навколишнього фону. Знявши з себе закляття невидимості, я знайшов Козир Люка і покликав його. Не хотілося подати йому думку, що я в місті, і видати, якою силою, що дозволяє ось так з'являтися, я заволодів. Відповідно до теорії про те, що не слід розповідати все до кінця.

— Мерлін! — Оголосив Люк, роздивляючись мене. — Що, кіт вибрався з мішка?

— Ага, і кошенята теж, — сказав я. — Вітаю з днем коронації.

— Гей! На тобі кольори нашої школи!

— Чорт забирай, а що в цьому такого? Ти в деякому виграші, а?

— Послухай. Святкувати тут особливо нічого. Хоча, чесно кажучи, я збирався викликати тебе. Хочу порадитися з тобою, а вже потім діяти далі. Можеш провести мене до себе?

— Я не в Амбері, Люк.

— А де?

— Ну… внизу, — зізнався я. — У провулку між палацом і будинком, який зараз нагадує щось на зразок готелю.

— Так не піде, — вимовив він. — Якщо я спущуся до тебе, мене миттю засічуть. Іди в Храм Єдинорога. У ньому відносно пусто і знайдеться тихий, затишний куточок, де можна буде поговорити. Покличеш мене звідти і перенесеш до себе. А ні — придумай що-небудь ще, добре?

— Іде.

— Гей, а все-таки, як ти сюди потрапив?

— Попередня розвідка перед вторгненням, — повідомив я. — Ще одне захоплення було б дуже вдалим ходом, а?

— Веселий ти як з похмілля, — сказав він. — Викличеш мене.

Зв'язок перервався.

Тому я перетнув плац і пішов дорогою, яку, схоже, намітили для процесії. Я вважав, що без неприємностей мені в Будинку Єдинорога НЕ обійтися і, щоб потрапити всередину, буде потрібне закляття. Але ніхто не перегородив мені шлях.

Я увійшов. Велика будівля була суцільно прикрашена квітами і прапорами. На стінах було повно найрізноманітніших вимпелів.

Не рахуючи однієї-єдиної закутаної жінки біля входу, котра як нібито молилася, крім мене в храмі нікого не було. Я відійшов вліво, де було потаємні.

— Люк, — звернувся я по Козирю. — Все чисто. Чуєш?

Спочатку я відчув його присутність, а вже потім з'явилося зображення.

— Добро, — відгукнувся він. — Перенеси мене.

Ми взялися за руки, і Люк опинився поруч зі мною.

Він поплескав мене по плечу.

— Ну, дай-но я тепер подивлюся на тебе, — сказав він. — Цікаво, що стало з тим моїм светром, на якому були ініціали нашої команди?

— По-моєму, ти віддав його Гейл.

— Здається мені, ти не помилився.

— Приніс тобі подарунок, — сказав я, відкидаючи плащ і намацуючи перев'язь. — Ось. Я знайшов меч твого батька.

— Вистачить розігрувати!

Він узяв клинок в руки, покрутив, роздивляючись піхви. Потім потягнув меч з піхов і той знову засичав, уздовж накладеного на клинок візерунка затанцювали іскри і піднялося трохи диму.

— І правда він! — Сказав Люк. — Вервіндл, Денний Клинок, брат Нічного Клинка, Грейсвандір!

— Як це? Я не знав, що між ними є зв'язок.

— Щоб пригадати всю історію, мені довелося б як слід помізкувати. Але це дуже стара історія. Спасибі.

Обернувшись, Люк зробив кілька кроків. При ходьбі піхви били його по стегну. Раптом він повернувся.

— Мене піймали, — сказав він. — Вона знову взялася за своє, і я вищою мірою незадоволений. Не знаю, що з цим робити.

— З чим? Про що ти говориш?

— Моя мати, — пояснив Люк. — Вона знову взялася за своє. Тільки я подумав, що візьму кермо правління і все буду робити по-своєму, як вона з'явилася й зіпсувала мені життя.

— Яким чином?

— Вона найняла Далта з його хлопцями, щоб вони захопили Кашер.

— Ага, ну, це я зрозумів. До речі, що трапилося з Аркансом?

— А, з ним все відмінно. Звичайно, він арештований. Але у нього прекрасні апартаменти і все, чого Арканс не побажає, він може отримати. Я не заподію йому шкоди. Чимось він мені завжди подобався.

— Так у чому проблема? Ти виграв. Тепер у тебе є власне королівство.

— Чорт, — сказав Люк і крадькома глянув у бік святилища. — По-моєму, мене обдурили, але впевненості немає. Розумієш, така робота ніколи не була мені до душі. Далт сказав, що захопив Кашер для мами, а я входжу в місто разом з ним, щоб встановити порядок, знову заявити права своєї родини на нього, а потім з великою помпою і всілякими почестями запросити її назад. Я збагнув, що варто їй отримати трон назад, і далі справа буде вже не моя, на щастя. Я б жваво злиняв звідси абикуди в більш підходяще місце, а їй, щоб не нудьгувати, дісталося б ціле королівство. Про те, щоб я сидів як приклеєний на такій паршивій роботі, не було сказано ні слова.